Розділ 9.

Прокинувшись зранку, швидко одягаюсь і їду в аеропорт, там ми маємо зустрітись з дівчатами. З сьогоднішнього дня розпочинається наша відпустка. Ось так непомітно пройшов місяць. Ми закінчили всі справи, що стосувались університету, відсвяткували наш випускний і Петербурзі з чистою душею можна летіти. За цей місяць Девід з’являвся в кожного дня. Допомагав зі справами по квартирі, меблями, показував мені свої улюблені місця в місті, ходив в кіно. І навіть зараз, чекає на мене під будинком, щоб завезти в аеропорт. Він і справді не схожий на інших чоловіків. Можливо через те, що він старший,або є інші причини. Але ставиться до мене він і справді як до принцеси. Часом так хочеться покласти голову йому на плече і сказати як мені поруч з ним спокійно, але помилки минулого одразу мене зупиняють. Голос всередині каже, що як тільки я це зроблю мої окуляри спадають і гучно розіб’ються. 
Швидко зібравшись, спускаюсь до нього в машину.

-Привіт,мишеня. Як спалось?- мишеня? А де ж його таке звичне принцеса? Не скажу що мені не подобається, але якось незвично. 

-Привіт, не дуже. Постійно думала про те як не запізнитись. Ти хоч виспався? Виглядаєш втомленим.

-Ні, я працював всю ніч, але після того як відвезу тебе піду спати. Все добре, не хвилюйся.

-Добре,тоді поїхали.

-Поїхали. 
В машині ми розмовляємо про його плани, на наступний час коли мене не буде. Запитує про наші плани з дівчатами, чим ми плануємо займатись. І все б нічого, якби я не замітила одну річ. Його рука. Кісточки на його руці були побиті, рани свіжі, тому що кров не встигла навіть висохнути. Так і хочеться запитати, що сталось, але не роблю цього, знаю що не розкаже. Відповідь одна, все добре, не хвилюйся. Часом мені здається, що він не той ким себе видає поруч зі мною. 

-Ось і приїхали, ходімо проведу тебе до дівчат. Звичайно якщо ти не проти. - ось так легко, без сумнівів пропонує. Це буде перший раз коли дівчата мене побачать з ним, у них буде сотня питань, але це буде потім. 

-Не проти, ходімо.

Він дістає з машини мою валізу і ми відправляємося всередину будівлі. Нещодавно я замітила, що за мною стежить машина, і навіть зараз вона припаркувалася неподалік від нас. Можливо варто розповісти Девіду про це? 

-Про що задумалась?

-Та так, думаю про нашу подорож. Нічого серйозного. 

Зайшовши в зал, поглядом шукаю дівчат, помітивши їх ми йдемо до них. Як тільки ми почали підходити до них, вони зацікавленими поглядами почали роздивлятись чоловіка, але коли ми підійшли ближче вони змінились, стали невпевненими. 

-Привіт, дівчата. Я Девід, знайомий Амі. Радий нарешті познайомитись з вами.

-При..віт….Я Рита.

-Оксана.

-Дякую, що допоміг Девіде, але дальше ми самі. Тобі потрібно відпочити тепер. 

-Гаразд, як доберетесь дай мені знати. Добре?

-Добре. Бувай.

-Дозустрічі, мишеня. 

Він пішов, а я дивлюсь йому вслід наче закохана ідіотка. Що ж це зі мною?

-Мишеня? Амі ти в своєму розумі? Що цей чоловік робить поруч з тобою? Тобі жити надоїло чи що?  - дивно, чого це Рита накинулась з такими запитаннями. 

-Чого ти криш? Це просто мій знайомий. Ти знаєш його?

-Та хто його не знає, це ж Девід Стоун, про нього лінивий хіба що не знає. Амі,я тебе люблю і бажаю тобі лише хорошого, але тільки не він. 

-Я більше не хочу навіть слова чути про це. Ритусь, я вже не маленька дівчинка, сама розберусь. 

-Як знаєш.

Вона знає щось про нього,і знає більше ніж я. Але я не хочу все це чути. Якщо це й справді важливо він розповість сам. Хоча.. Хто я для нього, щоб щось розповідати. Гаразд, в мене відпочинок, тому я забороняю собі думати з сьогоднішнього дня.