Розділ 8.

Їдемо ми з ним мовчки, декілька разів ловлю його зацікавлений погляд на собі, але не кажу нічого, не хочу порушувати тишу. Коли авто зупиняється, Давид відчиняє мені двері спершу, а потім ще раз коли ми заходили в кафе. Це було надзвичайно затишна кав’ярня, тут так світло і багато теплих кольорів, а серед відвідувачів є різні люди, починаючи від студентів, простих сімей і парочок, закінчуючи парами яким за межами сімдесяти років. Давид обрав столик на терасі, ми зробили замовлення і розпочали наше знайомство. 

   - Аміно, вчора ми зустрілись в незвичайних умовах, але я радий що це відбулось. Я б хотів більше дізнатись про тебе. 

Він дивиться на мене своїми голубими очима, від чого складається таке враження що я кубик льоду,який під його поглядом тає.
Що ж таке Амі, що з тобою, зберись. Візьми себе в руки. 

   - Що саме ти хочеш дізнатись?

   - Все, чим ти захоплюєшся, чим любиш займатись у вільний час, я хочу дізнатись тебе. 

  - Я не люблю розповідати про себе,коли мене запитують конкретне питання, тоді я і відповім,а так мені важко розповісти щось. Я краще послухаю щось про тебе. 

  - Про мене? Тобто ти нічого про мене не знаєш?

   - Ні, звідки я маю знати щось про тебе? Вчора я бачила тебе вперше в своєму житті. 

   - Знаєш, так навіть і краще.

  - Тобто? Що ти маєш на увазі?

  - Та так, не звертай уваги. І так, принцесо, чим ти захоплюєшся? Що тобі подобається настільки, що ти втрачаєш зв’язок з реальністю і відаєш себе процесу?

  - Ну, найбільше в своєму житті я захоплююсь медициною, коли починаю цим займатись, забуваю про все, цілком і повністю віддаюсь цьому процесу.  Можу годинами сидіти в клініці, в якій працюю, спілкуватись з пацієнтами, дізнаватись більше про їхнє здоров’я, стан до певних процедур та після, дізнаватись чи були вони корисними для них. Робити висновки, будувати свою методику лікування. Ось що я найбільше люблю. 

  - Отже, ти в нас лікар? В мене доречі вчора почались проблеми зі здоров’ям, можливо ти мені щось порадиш?

  - Що саме тебе турбує? 

  - З того моменту як подивився в твої очі, забув як дихати, серце наче завмерло, лише раз через раз пропускало удар. - сміючись придумує собі хвороби, смішний такий.

  - Тоді тобі потрібно до кардіолога, а не до мене. - також з сміхом відповідаю йому.

- Шкода, я б пішов на прийом до такого лікаря як ти.

   - Серйозно? Ось так просто б пішов?

  - Так, ось так просто. Але мушу визнати, я до втрати свідомості боюсь лікарні і все що з цим пов’язано, але до тебе б пішов.

  - А можливо я поганий лікар? І насправді не лікую, а шк більше калічу людей? Що тоді? Всеодно б пішов?

   - Так, пішов би. 

 - Ваша кава. - з’являється голос офіціантки над вухом

  - Дякуємо. - ця дівчина відкрито розглядає Давида, навіть не дивлячись на те, що він тут сидить не сам. Роздягає його очима. Фу, від своїх думок стає гидко. 

  - Якщо буде щось потрібно, лише покличте. - муркоче йому своїм голосочком. Але чоловік навіть не дивиться на неї, лише на мене або ж на каву. Дивно, інший б на його місці піддався б її чарам, а він ні.

Хто він? Лише зараз я усвідомила те, що сиджу в кафе з нейзеайомим мені чоловіком. Але мені з ним спокійно. Від цього ще дивніше. 

  - Ага- і це все? Лише ага, офіціант зрозуміла що вона йому не цікава і розвернувшись зникає за дверима закладу. 

  - Давид, хто ти? Ти так раптово з’явився, хочеш дізнатись мене, але нічого не розповідаєш про себе. 

  - Ти і не запитувала нічого.

  - Я…Розкажи тепер ти щось про себе. 

  - Розповісти тобі правду, хто я такий?

   - Знаєш, після цього я перехотіла знати щось про тебе, звучало так наче ти найнебезпечніший злочинець, який приховує свою суть- жартую я.- Звичайно правду, я ж розповіла тобі правду, тепер і ти будь чесний зі мною.

 - Гараз,принцесо. Я Давин Стоун. Можливо чула колись таке. Для друзів я Девід, але ти можеш називати мене так як хоче. 

  - Ніколи раніше не чула про тебе, тай це не дивно, місто ж велике.

  - Ти права, місто й справді велике, але ти перша хто сказав, що не знає мене. Мені це сподобалось. 

  - Давай спочатку, хто ти? І чому про тебе всі знають? 

  - Я власник найбільших і найкрутіших нічних клубів в цій країні, і не лише в цій.

- Вау, насправді це класно, але я й справді ніколи раніше не чула нічого пов’язаного з тобою, або ж просто не звертала на це увагу. 

 - Можливо. 

 Ми сиділи в закладі декілька годин, постійно щось обговорюючи, він слухав мене уважно, здавалось що він хоче запам’ятати кожне моє слово. В один момент я відчула втому в тілі, і це стало причиною чому мені потрібно додому. Я хотіла викликати таксі, але він не дозволив, сказав що завезе. Так і сталось, довів до самих дверей під’їзду.

  - До наступної зустрічі,принцесо. 

   - Чому ти мене так називаєш? 

  - Незнаю, просто коли побачив тебе тоді і зрозумів що ти схожа на неї. Якщо не подобається, я перестану.

  - Ні, все нормально. Я хочу тебе дещо запитати,можна? 

  - Звичайно 

   -  Це ти написав те повідомлення?

Почувши моє запитання він почав посміхатись кутиками губ, його погляд впевнено казав так, це я. Я зрозуміла це по його поведінці, може тепер навіть не відповідати.

  - Так

 -  Але звідки ти взяв мій номер?

   - Запам’ятай Амі, якщо чоловік хоче щось зробити, він це зробить. Він знайде можливість навіть там де здається, що її немає. В один момент я відчув, що хочу поспілкуватись з тобою, і я знайшов тисячу можливостей як це зробити, тому що ти зацікавила мене. І я не пожалів про це. 

  - Дякую за день, Мені вже час. 

   -  Бувай, Аміно.

Його слова змусили мене задуматись, адже, він правий. Якщо є бажання, значить можна зробити все. Він не схожий на інших, впертий і досить впевнений дорослий чоловік, впевнена в нього є сотні таємниць. У всіх вони є. Але у нього вони масштабніші, його поведінка, харизма, стальний характер лише підтверджують мої думки. Таким не народжуються, таким стають проходячи певні етапи. Незнаю чи буде в мене можливість його дізнатись, не знаю чи захоче він мені відкритись,але я відчуваю що він мене зацікавив. Йому вдалось те, що невдавалось нікому за стільки років.