Розділ 7.

Подивившись житло, яке обрали подруги і обговоривши всі деталі вирішую, що мені час їхати у свою нову оселю. Тому попрощавшись з дівчатами викликаю таксі і мчу додому. Дім мене зустрів тишею і безпорядком від переїзду. Йду перевдіватись і починаю прибирання. Розкладаю всі речі з коробок, мию все, закидую брудні речі в прання, і нарешті коли розумію що я все закінчила йду в своє ліжко. Але перед сном хочу ще погортати стрічку в соцмережах, можливо там є щось цікаве. Взявши гаджет бачу повідомлення від незнайомого номера. Спершу подумала що це знову якась реклама, але зайшовши в переписку розумію, що ні. 

      - “Твої очі надзвичайні, вони підкорили моє серце, принцесо. До скорої зустрічі”

Хах, очі мої надзвичайні. Смішно. Чули ми вже такі слова і більше нас цим не здивувати. Вимикаю телефон і йду спати. 

На диво, я рано прокинулась сьогодні, але так як в університет мені більше не потрібно ходити, сьогодні я планую погуляти та походити по магазинах. Приймаю душ, готую собі каву і починаю одягатись. Мій погляд впав на джинси та вкорочений топ. Просто, але зі смаком. Намалювала очі, підфарбувала губи, акуратно розчесала волосся. 

Люблю виглядати красиво. Це додає впевненості в те, що день пройде вдало. 

Я вирішила не будити подруг, адже знаю, що зараз вони міцно сплять, оскільки лише 9 ранку. Ось в мене і з'явилася можливість провести день на самоті, подальше віл всіх.

По дорозі в торговий центр я насолоджувалась ранковим Нью-Йорком, який я так люблю. Сьогодні понеділок, початок робочого тижня, кожен житель кудись поспішає, туристи вивчають наше місто, захоплюються ним. Я обожнюю це місто, воно ніколи не спить, не приймає до себе тих, хто не хоче працювати, старатись робити своє життя кращим. Якщо ти хочеш відпочивати, час від часу ходити на роботу, то це місто точно не для тебе. Я переїхала сюди з батьками десять років тому, коли мені  було чотирнадцять. І я дуже швидко підхопили ритм їхнього життя. У свої вісімнадцять я почала працювати та паралельно навчатись, вчилась жити самостійно, тому в моєму житті немає батьків, вони фактично навіть не знають чим я живу. Знають рівно те, що я хочу щоб вони знали, не більше і не менше. Але своє дитинство я провела в Україні, в надзвичайно красивому місті - Тернопіль. Кожного літа я літаю туди , до бабусі та дідуся, і вважаю це найкращим часом. Не помітивши як швидко пройшов час, я опинилась прямо перед торговим центром. Забігаю в найближче кафе і беру собі каву.  Ось тепер можна починати подорож по магазинах.

 Заходжу в різні магазини, приміряю одяг, якщо подобається купляю. Зараз я хочу зайти в магазин спортивного одягу і придбати декілька костюмів. Я готова низько вклонитись людині, яка їх придумала. Це настільки зручно, якщо кудись поспішаєш і немаєш часу на те щоб обирати образ, одягаєш костюм і виглядаєш на всі сто. Заходжу в магазин, обираю декілька варіантів щоб приміряти і тут несподівано хтось підходить заді. 

 - Привіт, принцесо. - повертаюсь і бачу Давида. Так, того самого Давина з яким познайомилась вчора. Він назвав мене принцеса, і я одразу згадала про вчорашнє повідомлення, так от від кого воно. Але звідки в нього мій номер? А що якщо це не він? 

 - Аміно? 

  - Привіт, вибач я задумалась. 

  - Про що?

 - Та так, неважливо. Що ти тут робиш? 

 - Теж саме що і ти , обираю для себе одяг. Не думав, що зустріну тебе тут. 

- Це ще чому?

 - Ти виглядаєш на ту дівчину, яка обере сукню а не спортивний костюм, можливо джинси, але не це. 

  - Дивно, що ти так думаєш. Доречі , коли ми перейшли на ти?

 - Вибачте, ви проти?

  -  Ні, все нормально. Так навіть краще, а то почуваю себе старою жінкою.

  - Ахах, це ти даремно, можливо вип’ємо кави? Я знаю одне хороше місце . 

 Випити кави з ним. В нього це так звучало легко, наче ми дружимо багато років і він до цього пропонував мені це тисячу разів. Але для мене це важко, я не знаю чи приймати його пропозицію. Я незнаю якою бути поруч з ним, люди з якими я знайома не схожі на нього. Взагалі не схожі. Він наче не з цього світу, наче нереальний в такому реальному світі. Але живемо ж ми один раз? Тому я прийму його пропозицію. Давно я не ходила на каву з чоловіками.

    - Навіть не знаю, скоріше за все так. Ми можемо випити кави.

  - От і прекрасно.В мене з’явилась можливість познайомитись з тобою краще. 

  - Для чого тобі це? 

  -  Ну скажемо так, я просто хочу познайомитись з надзвичайно милою леді, за нормальних обставин, а не тоді коли вона врізається в мене. 

   - Я ж казала, що це випадково вийшло.

   - Знаю. Йдемо?

   - Пішли.

Ставлю вибрані мною речі на своє місце і повертаюсь до чоловіка. Щось є в ньому таке, що змушує мене піти з ним. Дивне відчуття, особливо для людини, яка звикла контролювати кожну свою емоцію.