Розділ 6.

Зранку прокидаюсь від звуків навулиці,підходжу ближче щоб зрозуміти в чому справа і розумію, що це гримить. Погода сьогодні пахмурна,людей практично немає,лише автівки швидко мчать. Йду назад в ліжко беру телефон щоб подивитись годину, зараз лише 6 ранку. Моя сусідка міцно спить обійнявши подушку , тому мені залишається чекати поки вона прокинеться. Вбити свій час я вирішую доволі безкорисним способом, гортанням стрічки в соцмережах. Замітила надзвичайно цікаву статтю психолога про сучасний світ і поринула в свої думки. Від них мене відриває голос Рити. 

- Доброго ранку, ти вже давно прокинулась. 

- Доброго, не дуже. Як спалось?

- Погано,цілу ніч снився сон з батьками,вони просили щоб я їй допомогла, а я стояла і не могла нічого зробити. 

- Йди до мене,полежимо разом як колись.

- З радістю 

- Ти ж знаєш,якби могла б ти все зробила б для того щоб їм допомогти. Але ти була без свідомості і це не твоя провинна. 

- Знаюю.

Близько трьох років тому Рита з батьками їхали відпочивати в гори і назворотній дорозі попали під зливу,батько втратив контроль і вони потрапили в ДТП. Подруга вижила,ми з дівчатами декілька місяців ходили до неї в лікарню і допомагали з лікуванням, а батьки померли майже відразу. З того часу їй сняться сни з їхньою участю.
Ми лежимо в обіймах одна одної, я знаю що їй це необхідно зараз,тому підтримую її як тільки можу.

- Амі,я сподіваюсь ти не обирала квитки без мене?

- Звичайно що ні.Доречі ти писала дівчатам?

- Так. Всі сказали що в них стосунки і вони мають інші плани,сімейні. Але Оксана з нами. 

- В цьому я не сумнівалась. Пропоную зустрітись в ресторані на набережній і все обговорити.

- Так,зараз подзвоню до неї і скажу це. 

- Добре 

Поки вона дзвонить подрузі я мчу в душ поки там немає черги. Сьогодні була моя остання ніч тут, Рита залишається ще на декілька днів. Після зустрічі з дівчатами планую їхати на квартиру,більшість своїх речей я вже перевезла,залишилось забрати дрібниці. 

Через декілька годин ми сидимо з дівчатами в ресторані,обговорюємо наші побажання та чим ми хотіли б займатись там.
Спершу ми замовляємо квитки в Сан-Франциско, обговоривши дату ми бронюємо. Пройшовши всі відповідні етапи бронювання, оплачуємо і опа. Отримуємо квитки,виліт через місяць.  Ми встигнемо відсвяткувати закінчення університету, взяти відпустку в лікарні в якій ми працюємо, та завершити всі справи з переїздом. Дальше розпочинається пошук житла. 
-Я відійду в дамську кімнату, а ви шукайте житло без мене, я прийму будь який ваш вибір.- Якщо бути відвертою я ненавиджу обирати житло. Для мене це важко, дівчата про це знають тому відпускають без проблем. Коли я встаю, помічаю зацікавлений погляд чоловіка, але згадавши що мені потрібно йти я прямую в місце призначення. 

В туалеті я дивлюсь на себе, підфарбовую губи, і роздумую про те чи змогли подруги знайти щось. Незнаю скільки часу мене не було, але мені надоїли дивитись в своє відображення. Вирішую йти їм допомагати, хоча б морально.
Виходжу з кімнати і наштовхуюсь на щось велике і міцне. Міцне тому що я врізалась доволі швидко, але причина цього зіткнення не зрушила змісця навіть на сантиметр. 
 Підіймаю очі і зустрічаюсь з поглядом надзвичайно красивих голубих очей. Це не просто голубий колір, це колір моря, настільки світлого й чистого. Дивлюсь на них і не можу відірвати погляду. Проходить декілька секунд і я розумію що це той чоловік, що дивися на мене. Зараз я бачу що він високий, з міцною статурою, в чорному класичному костюмі, верхні ґудзики сорочки розстібнуті, тому можна помітити татуюванням на шиї і міцні руки які тримають мене за талію. Доки я вивчаю його, його погляд прикріплений до мого обличчя. Він вивчає його.  Між нами мовчання, незручне мовчання. Незнаю що потрібно сказати, неможу підібрати слів. 

- Я… Я випадково. Не побачила що тут хтось стоїть. - мій зрадницький голос тремтить, від його погляду щоки почали горіти. Потрібно йти як можна швидше. 

- Все нормально. З вами все добре? Не сильно вдарились?

- Ні…. Все нормально….. Мені потрібно йти….
Вибираюсь з його обіймів і прямую на вихід з цього коридору але він не дає цього зробити. Швидко опиняється переді мною і загороджує мій шлях.

- Як вас звати?

- Амі… Аміна. 

- Вам личить це ім’я. Мене Давид.

- Це знайомство?

- Можна й так сказати, сама доля звела нас щойно.

- Доля? Ви в це самі хоч вірите? 

- А що в цьому такого? Як на мене нічого незвичного. 

Доля, як часто люди стикаються з цим словом?Невже вони справді в неї вірять? Взагалі, я не збираюсь заперечувати думки інших людей,але в мене є своя думка. Можливо вона й банальна але вона є. Люди занадто слабкі, щоб покладати відповідальність за своє життя на себе, ну принаймні в більшості випадків це правда, хоча й немає нічого категоричного. Через це одним людям простіше перекинути відповідальність з себе на інших людей, на Бога, на Долю, аби тільки не на себе.

Доля – результат нашого життя, а яким він буде залежати від того, які вчинки ми робили, і які були наслідки наших вчинків. Хто відповідає за те, що ми займаємося нецікавими справами, знайомимося з нудними людьми, їмо нездорову їжу або укладаємо шлюби без кохання? Протягом усього життя людина здійснює масу вчинків, іноді незначних, а часом доленосних. Ми приймаємо рішення, міняємо думку, не замислюючись про те, що кожної миті будуємо свою долю.

Відкривши очі вранці, від нашого настрою залежить, як мине день: проведемо ми час насичено і з користю, або це буде марне хитання з кута в кут, навіть якщо ми знаходимося на роботі. Будь-яке прийняте рішення переходить у вчинок, вчинки стають звичками. Звички відповідають особливостям нашого характеру, що визначає нашу долю. Якщо ви не знаєте, чого хочете від життя, поряд завжди знайдеться людина, здатна відповісти на це питання. Ось тільки ви не станете ковалем свого щастя. Ви станете одним із механізмів досягнення мети іншої, більш активної людини. Якщо ви не хочете працювати над своєю долею, робити вчинки, за вас це робитимуть інші. Але вам це не принесе жодного задоволення, спостерігати, як на вашому фоні всі навколо височіють, а ви залишаєтеся на задвірках життя. Знайте, лише ми самі автори сценарію та режисери своєї долі. Але для чого мені це пояснювати незнайомому чоловікові? Легше просто погодитись.