Розділ 2.

Ми мовчки йшли декілька хвилин, і я не витримала.

                  - Коль,чому ти мовчиш? Ти хотів поговорити? Давай поговоримо і повернемось до всіх дальше веселитись. 

               - Гаразд. - це все? Лише одне слово і мовчить. - Ден зраджує тобі. - його слова звучали як постріл,  голос боргів в моїй голові. 

               - Що? - я завмерла. Ден? Зраджує?  - Коль якщо це жарт, то не смішний. - але хлопець не сміється, навпаки, в його очах я бачу жалість і співчуття. 

                  - Амі, ти ж розумна дівчина, занадто довірлива правда,але ти не дурепа. Навіщо мені  таким жартувати? - він правду говорить,для чого йому так жартувати. - Ти не перша дівчина,з якою Ден заводить стосунки, і точно не друга. Можливо потрапиш в десятку в його списку. Незнаю. Одне знаю точно- він був не тільки з тобою. - я дивилась на нього і не могла вимовити навіть слова,голова йшло обертом від думок. - останні місяці в його квартирі було багато дівчат. 

       - я нічого не розумію….

        -  З тобою тобою він найдовше, зазвичай в нього дівчата на місяць, а ти з ним майже рік. Але не вплутуй сюди кохання,такі як він,незнають що це таке. З самого початку я не хотів,щоб ти була з ним. Я не хочу щоб він тебе скривдив. Повір, він всеодно тебе кине. - я слухаю кожне його слово,при цьому навіть не дихаю

         - Чому я не помічала цього раніше? - можливо всередині мене ще є надія, що це все жарт? Незнаю 

                - Можливо ти просто не хотіла помічати? - а що якщо він правий? Я згадую його поведінку, останнім часом він часто пропадав, як сьогодні, казав що з друзями,не брав слухавку, а я вірила. Постійні його дорікання, порівнювання мене з кимось. Як я раніше не зрозуміла?

               - Ти правий, я була просто закоханою ідіоткою.- заді нас почулися кроки, ми обернулись на звук там стояв Денис.

                - Ось ви де, а я за вами шукаю. Що ви тут робите? - він запитує це таким веселим голосом, і дивиться то на мене, то на друга. Хмм. Я хочу дізнатися про зраду, зараз. Тут і від нього особисто.

            - Мила, щось сталося?

 Він ніколи мене так не називав,від цього стало гидко.

        - А ти сам розкажи, -Коля посміхнувся - впевнений, ти маєш що сказати Амі.

            - Що сказати? - ні ну він серйозно? Включив режим дурника?

        - Ти зраджуєш мені? - мій голос звучав дивно. Наче це говорила не я.

             -  Зраджую? Це він тобі розказав? - він ненависно подивився на друга. - А я ж завжди знав що тобі не можна довіряти. Що? Аміна тобі подобається? Думаєш я ідіот не бачу як ти крутишся біля неї? 

               - Так, ти ідіот Денисе. Ти думаєш що якщо вона погодилася бути твоєю дівчиною, то ти можеш робити все що хочеш. Але вона мала дізнатися правду, і хтось мав її це розказати. І ти знаєш, я кохаю лише Вероніку, але не дозволю щоб ти використовував Амі, вона мені як сестра.

                     - Значить це правда. - тільки не плач. Не зараз. Не перед ним. - І давно це все? 

            - Давно. - одне слово, клас, значить мене за ідіотку давно тримають 

            -  Я хочу знати правду!

            - Розкажи її коли ти зраджував,з ким. Вона має право знати. - перейшов на крик наш друг. Я була вдячна йому за те, що він поруч.

           - Пам’ятаєш навесні я поїхав на роботу в Одессу? - я кивнула. так, тоді він поїхав на тиждень в інше місто. - Ніякої роботи в мене не було. Я поїхав до іншої. - удар, потім ще один, здається от от і серце зупиниться. -А моє день народження? Тоді я також зраджував. 

             - Як ти міг? Ти казав як сильно мене любиш, а сам зраджував? Тобі не гидко від самого себе? - мій голос тихий,але він чує кожне моє слово. 

           -  Аміна, ти моя дівчина,а вони ніхто. Не треба так переживати. - ах так, не треба переживати. і те що тобі зраджують,це так,дрібничка.

            - Я не хочу тебе більше бачити, це кінець Денисе. Кінець. - не придумавши нічого я просто йду, він не наздоганяє мене, і це добре. Колю попросила залишити мене. 

 І ось я йду додому розбита вщент,але в мене немає сліз, я просто не можу плакати. Зараз я знаю одне точно, я не дозволю нікому причиняти мене біль.

Наш час.....

Незнаю скільки я просиділа в кабінеті, але коли вийшла на коридор, зрозуміла що всі вже на уроках. Тому я просто пішла на шкільний стадіон.
Зараз я на емоціях, можу зробити багато чого, про що буду потім жаліти. Мені потрібен час… Просто деякий час….