Глава 1. Поради

Місто Деновінг, розташоване на півдні Королівства Еверластінг, було у святковому настрої. Адже щороку саме цього дня у квітні королівська сім'я Девон влаштовувала бал на честь дня народження молодшої доньки Долорес.

Лише Ясміна, найстарша серед трьох принцес, у цей час не займалася приготуванням до свята, а гучно сперечалася з батьком за дверима його кабінету.

— Через два дні корабель відійде від порту. Король Бронльф бажає переговорів віч-на-віч, — різко повторював Ленар Девон.

— Чому б тоді не запросити його до Деновінга? — наполеглива дівчина не зводила проникливого погляду, змушуючи Його Величність дратуватися.

— Бо нам потрібні союзники, Ясміно! — викрикнув, стукаючи кулаком по столу. — З кожним роком навколо стає все більше нових держав, і вони прагнуть примножувати території.

Ленар Девон не полюбляв такі розмови з донькою, оскільки вони постійно завершувалися суперечкою. Поправивши довгі вуса та бороду, король сів у крісло. Витягнувши з шухляди нагостреного ножа для відкриття листів, узявся за справи. Він нікому не дозволяв розкривати пошту, вважаючи, що вміст можуть підмінити. Попри святкове вбрання й синю мантію, застібнуту золотою брошкою із символом королівства — Феніксом, обличчя Ленара мало стомлений та пригнічений вигляд.

— Знову залишиш керування раднику? — Ясміна нахилилася над столом, щоб подивитись у батькові очі. — Подорож до Ваоди може зайняти тижні, а то й місяці… Нехай хоча б матінка залишиться!

— Ні, Берталан впорається. Йому можна довіряти!

— А мені не можна? Знаючи всі закони та правила, чому жінка не може бути керівником? Та й врешті, я хочу до Палати Лордів! — вирівняла плечі й, підвівши підборіддя, замовкла.

— Ніколи! — викрикнув король, підводячись і скидаючи зі столу папери. — Ніколи жінка не буде в Палаті! Особливо — ти!

— Передаси Долорес мої найщиріші вітання, — спокійно мовила, розвертаючись до дверей.

— Не прийдеш на свято сестри? — запитав батько, притискаючи пальці до скронь.

— Ні, мене не цікавлять танці.

— А що тебе цікавить?

— Влада.

— Ясміно! — вона обернулася. — Імперія розвалюється. Можливо, це останній бал. Якщо ми не заручимося підтримкою інших королівств, то після відсторонення імператора від влади, настане війна за трон. А ворогів значно більше, ніж друзів...

— Тому мені потрібно просто закрити рота, щоб не додавати чоловікам проблем?

— Так, дівчино! Тобі давно час вже вийти заміж, народити дітей та гуляти з ними в саду, а не створювати конфлікти всередині палацу. Твоя зневага до мене, як короля, призведе до трагедії.

— Он як ви вважаєте? Зробили винуватою заздалегідь... Дозвольте, Ваша Величносте? — Ясміна зробила реверанс, не опускаючи очей.

Виходячи з кабінету, наштовхнулася на високого худорлявого чоловіка з чорними вусами та коротким волоссям. Берталан Гаспар — сорокарічний радник, десниця та вірний друг короля.

— Ваша Світлосте! — вклонився, низько схиливши голову перед принцесою, але вона навіть не поглянула в його бік.

Її шлях лежав до стайні, з якої, вивівши улюбленого коня, що допомагав тікати від тенет упереджень, Ясміна галопом мчала через безкраї простори Деновінга.

***

Навкруги панувала весна, вишневі сади п'янким ароматом напоювали повітря, а неймовірні рожево-білі пейзажі змушували забути, що за спиною залишалися величні стіни королівського палацу, у яких неможливо бути собою.

Попри блакитне шовкове плаття й оксамитову синю накидку, не збавляючи темпу, принцеса наближалася до таємного місця. На краю лісових нетрів, там, де густі зарості дерев ховали від стороннього ока, знаходилося невелике, але глибоке озеро.

Сидячи на березі,  довго вгамовувала свої почуття. Ні, не плакала! Сльози вважала слабкістю. Лягла на прохолодну молоду травичку, дивилася на небо й, коли сонячні промінці потрапляли в очі, заплющувала їх, уявляючи, як колись стане королевою. Змусить усіх підкорятися, схиляти голови, а головне — поважати! Кожен чоловік, що буде проходити повз, не насмілиться подивитися навіть на підлогу, якою вона крокуватиме! Кожний, хто скаже, що їй щось не під силу — буде покараний!

Позаду пролунав стомлений видих коня. Озирнувшись, Ясміна побачила білу кобилу, на якій зазвичай їздила середня сестра. З-за широкого клену вийшла Белінда, у сукні кольору бузку, з високою зачіскою, у яку вплетені свіжі квіти шафрану.

— Знову робиш усе наперекір? — лагідно всміхнулася, застеляючи траву великою хусткою, знятою з плечей. — Батько наказав розшукати тебе й повернути в палац, щоб...

— Щоб не ганьбитися перед гостями, — продовжила Ясміна. — Сестро, вони хочуть залишити Еверластінг на Гаспара. Той клятий вусань взагалі не дозволить мені втручатися у справи королівства!

— Ясміно, — поправивши темне волосся, трохи зніяковіла Белінда, — сьогодні на бал має прибути лорд Дальгор. Подейкують, що він буде просити твоєї руки!

Принцеса підскочила, розгнівано дивлячись на сестру. Важке дихання переривало її думки, які спалахували в голові, наче вогнище.

— І ти туди ж… — тихо промовила, стиснувши губи.