1

Розділ перший

Мене звуть Надя, і я хочу розповісти вам свою історію.  Історію мого життя та любові.

 Отже, в юності мені подобався один хлопчик якого звали Ігор – моє перше кохання у мої п'ятнадцять років. Дуже симпатичний хлопчик, але счатку він мені просто подобався. Цей хлопчик Ігор жив від мене на кілька багатоповерхових будинків далі і я його бувало бачила, але симпатія була з меої сторони. Так я думала, але потім пізніше в результаті виявилося, що я йому теж подобалася, але ми один одному не могли цього сказати так, як мені було тоді п'ятнадцять років, а йому сімнадцять. І все ж, одного прекрасного дня ми якось з ним зустрілися бо він ішов у своїх справах, а я в своїх. Зустрілись і привітавши один одного розговорилися.  Поки розмовляли пішов дощ і ми сховалися від дощу на ґанку магазину багатоповерхового будинку, продовживши розмову, в ході якої Ігор запропонував мені дружбу й несподівано обійняв і поцілував. Поцілунок цей я дуже чекала тому що Ігор мені дуже подобався, та так сильно, що я майже його любила мріючи про цей поцілунок. Мріяла тому, що дуже хотіла, щоб у нас щось вийшло, бо проходили ми завжди повз один одного, дивилися з відстані один на одного, а знаків ніяких не подавали, поки не зустрілися в цей день і в ході розмови я почула від нього слова: "Давай дружити".  Через час розлучившись з ним, я пішла далі у своїх справах, а Ігор пройшов свій будинок, попрямувавши до наступного, напевно, тримаючи свій шлях до дідуся, п'ятиповерховий будинок якого знаходився перед будинком Ігоря.  Коли ми зустрічалися пам'ятаю цей його дідусь сказав при мені:

- Ігор підеш у армію, відслужиш, одружуйтеся і це твоя буде квартира

До речі, довго не знаючи що і він теж поклав на мене око я розповідала про свої почуття до нього своїм подругам, а потім ми дізналися як його звуть і що наші почуття взаємні.

Того чудового дня нашого поцілунку мені виповнилося п'ятнадцять років.  Цей день був не тільки днем ​​мого народження, але й став першим днем ​​наших зустрічей  тривавших  півроку.

Якось я з мамою їхала в транспорті від бабусі центром міста і дивилася у вікно через яке побачила його з дівчиною. Не вірячи своїм очам я уважніше придивилася щоб довідатися Ігор все ж таки був той хлопець чи не Ігор сподіваючись що обозналася. але ні це дійсно був він. У підсумку у мене була істерика коли я прийшла додому плакала я на взрид а бабуся з мамою мене заспокоювали.

- Навіщо він тобі такий потрібний? - сказала мама - У тебе будуть ще двадцять таких наречених, а тобі всього лише п'ятнадцять років.

А в мене не дивлячись на заспокійливі слова мами та бабусі трапилася така істерика, що я і волосся на собі рвала аж до того, що взагалі не захотілося мені жити а хотілося звести рахунки з життям. Через два тижні я дізналася, що його нинішня дівчина навчається в тій же школі, в якій і він навчався,  на відміну від мене зовсім з іншої школи.  Вирішила я зі своїми подругами влаштувати їй дебош, коротше кажучі побили ми її.  А через півроку Ігор пішов служити в армію, що я дізналася від своїх подруг. Ну і гаразд, забрали так і забрали. У мене тільки велика образа вже була.

Прийшов він значить з армії і почав підбивати до мене клини підсилаючи своїх друзів, які розповіли мені про те, що Ігор повернувся з армії і хоче мене побачити. Видно соромно йому було, що посередниками між нами зробив своїх друзів. А я думаю через гордість, що зіграла в мені я не виходила до нього на зустріч не зумівши його пробачити через свою пекучу образу. Загалом не було розуму в мене, дурна я тоді була покозавши свій гонор, мовляв, знайте мене. Після цього всього не хотіла я його бачити щоб помиритися, і одного разу пішла з подружками на танці на яких все ж таки побачила Ігоря, який запросив мене на повільний танець. А так як я вже почала розумом второпувати розуміючи  що треба з Ігорем миритися погодилася потанцювати з ним, тимпаче  я його все-таки любила бо Ігор був моєю першою любов'ю. Потім літнього вечора після танців, які проходили на літньому майданчику «Клітка» у міському парку, Ігор мене проводив додому, запитавши у мене дозволу

- Можна я тебе додому проведу?

Я звичайно погодилася і відокремившись від своїх подруг, які пішли без мене, пішла з ним додому. І оскільки по ходу його будинок був перший, а далі мій, Ігор запропонував піти до нього в гості, але я в перший момент посоромилася його мами та сестри.  Тата в нього не було так, як він давно помер і тому Ігор ріс без тата з одинадцяти років. Але був у Ігоря вітчим.

Ігор все-таки умовив мене зайти до нього на чай хоч і було дуже пізно, та й чого питається боятися, якщо наші мами працювали в одній організації. Його мати тітка Аня як і моя мати знаючи що ми зустрічаємося, через нас стали  тісніше  спілкуватися.  Тому й зустріла мене тітка Аня привітними словами:

• О Надя здравстуй – здрастуй, заходь, не соромся будь як вдома.

Тітка Аня зробила чай та принесла нам у спальню Ігора який ми розпивали як друзі. В душу Ігор мені насрав от я і подумала, ну і зайду як друг. Так от, розпиваємо ми значить з ним чай, грає музика, я сиджу на дивані попиваючи чайок а він раптом почав мене на диван штовхати щоб добитися від мене, ну знаєте чого як Рудик Катю у фільмі:«Москва сльозам не вірить». Значить почав він мене штовхати, а я вирвалася на відміну від тієї Каті вискочивши в коридор і кричачи йому:

- Відкрий мені двері

- Заспокойся вибач-вибач

А я непохитна наполягаю:

-- Та відчини ж мені двері

І він відкрив сказавши мені, що я тебе додому так як вже пізно саму не відпущу

І провів додому, хоча відстань між нашими будинками була все ж таки не велика, Ігор сказав мені, що все одно мене проводить.

 - Я тебе саму додому не відпущу - сказав і зробив.

Як тільки він довів мене до під'їзду, різко розвернувся й пішов і все, кінець.

Після цієї події в дев'ятнадцять років я зустріла свого козла майбутнього чоловіка Сашу - козла.