Повернення до дому

Навколо Києва зводились вежі та оборонні споруди починаючи від самого його заснування. Головне місто Русі, серце русичів, в різні часи захищали вали та рови, кам’яні та цегляні оборонні стіни та башти. Окремі укріплення та вежі добудовувались з розвитком міста та посиленням його значення та впливу. Фортифікаційні споруди старого та княжого міста, Печерська та Подолу, що постійно розростались та модернізувались, згодом об’єднались в єдиний комплекс, з’єднаний лініями ретраншементу та додатковими захисними мурами та бастіонами.

Нові часи, нові тактики та озброєння вносили зміни до оборонних споруд. Приміщення дедалі частіше переносились під землю, ховались в численних схилах Дніпра. Верхні бастіони втрачали своє основне призначення і згодом перетворювались на цивільні будівлі, музеї та історичні пам’ятки, до яких проводили екскурсії. Деякі споруди зносились, розбирались або перебудовувались для інших потреб.

Однак частина фортець лишилась у державній власності. З різних причин, переважно невідомих широкому загалу, вони зберігали статус військових об’єктів і перебували під посиленою охороною. Так Редюіт Васильківських укріплень знаходився під порядкуванням Міністерства Внутрішніх Справ, в Башті №3 розміщувалась Служба охорони дипломатичних і консульських представництв, Микільську браму та колишні арсенальні виробничі майстерні займали комітети СБР, а Володимирську башту – підрозділи зовнішньої розвідки.

Госпітальне укріплення, більш відоме як Печерська фортеця, являло собою комплекс валів, веж та капонірів, які оточували військовий госпіталь, лазні та більш сучасні споруди лікарень та шпиталів. На території на постійній основі перебував батальйон окремої механізованої бригади, тож поява МІ-8 не видавалась дивною. Крім того часто саме сюди доправляли поранених військових, передаючи їх на руки професійним медикам.

Гелікоптер опустився на освітленій площі перед Північною напіввежею. В цей час тут не було нікого, крім чергових та зустрічної делегації, яка зайняла позицію біля самих Північних воріт.

– І знову він, – зітхнув Ярослав, оглянувши людей, що зібрались перед ним. – Цікаво, він хоч іноді спить?

– Хто? – сонно поцікавилась Романа. Весь недовгий переліт дівчина куняла, натягнув на себе запропоновану дружинниками ковдру. Ярославу ж цей час довелось провести за вичитуванням тексту промови та його корегуванням під себе. Особливо важко стало наприкінці, коли дія знеболюючих послабилась. Незважаючи на кваліфіковану допомогу та нову перев’язку, поранення продовжувало боліти.

– Величко Костянтин. Отой високий світловолосий чоловік. В чорному костюмі.

– Знайомий?

– Голова нашої служби безпеки. Раджу запам’ятати. І за будь-яких питань вимагати його присутності. – З рота вирвалась хмарка пари. На вулиці було прохолодно, і розімлілий в теплому салоні гелікоптера хлопець помітно поїжився.

– Тобто?

– Вас будуть розпитувати про все, що сталось. Нічого не розказуй, поки поруч не буде Костянтина. Або людини, яку він приведе і представить особисто, – пояснив. Зустрічна делегація пішла їм на зустріч. І серед людей СБК княжич нарешті помітив медиків госпіталю. – Вас відведуть до лікарні.

Романа повним корпусом обернулась до нього, практично ставши на шляху. Охоронці напружились, ледь помітно потягнувшись до зброї.

«Серйозно? Вони вважають, що вона здатна мені нашкодити?»

– Хіба ти будеш не з нами? Ти ж сам підстрелений! – прошипіла. І Ярослав подумав, що зміна його статусу для неї пройшла майже непомітно.

– Ваша Королівська Вельможність, – Костянтин зупинився за Романою, ледь ковзнувши по ній похмурим поглядом. Спокійний і зібраний. Як завжди. – Все гаразд?

– Так, – поклав руку на плече дівчині. Вона дрібно тремтіла, чи то від холоду, чи то від болю. Ярослав лише зараз відзначив, що Романа вискочила з гелікоптера без милиць і тепер стояла похитуючись на одній нозі. Її необхідно було відправити до лікарні. – Стосовно моїх супутників…

– Ніфіга, – несподівано втрутилась в розмову Романа. Без будь-яких сумнівів чи вагань. – В тебе знов болить плече. І починається лихоманка. Ти маєш, – завмерла. Глянула на дружинників і раптом виправилась, кардинально змінюючи тон так, що навіть Костянтин насторожився: – Вам мають надати нормальну медичну допомогу, Ваша Королівська Вельможносте.

Костянтин кліпнув очима. Оглянув княжича, одягнутого у військову форму, яка була більшого розміру і тому повністю приховувала перев’язку. Перевів задумливий погляд на Роману, навіть огледів її.

– Справді? – врешті сухо перепитав.

– Зі мною все гаразд!

– Бреше, – коротко відрізала Романа. І на обличчі Костянтина не промайнуло жодного очікуваного роздратування. Навпаки, він навіть трохи розслабився.

«Та ви знущаєтесь з мене?!»

– В такому разі я відправлю за вашим особистим лікарем. Наразі ж на вас чекають у палаці, – повів рукою в напрямку до вежі. – Щодо пана Уласа, він перебуватиме під наглядом до наступного розпорядження Його Величності. Пані, – звернувся до дівчини, – сподіваюсь ви розумієте винятковість даної ситуації та необхідність впровадження певних мір і заходів щодо вашої безпеки в тому числі?

– Ем, так.

– Чудово, – дівчина була забута. – Ваша Королівська Вельможність?

– Так, іду. – Глянув на Роману. – Пізніше поговоримо, – додав, аби хоч трохи підтримати. Було несподівано приємно, що вона продовжувала хвилюватись за його життя, навіть після того, як їх врятували. І не тому, що він був княжичем.

«Або вона просто хвилюється за свої документи», – додав про себе. Прагматично.

Однак наступні маневри Костянтина спантеличили. Глава СБК буквально перехопив розгублену дівчину, коли вона спробувала піти в напрямку до лікарні. Двоє дружинників прослідували за ношами із Уласом. Решта оточила всіх, включно із Романою.

– Як я казав, – Костянтин ввічливо, з усією повагою підхопив здивовану Роману під руку, змушуючи обпертись на себе і розвантажити постраждалу ногу. – На вас чекають у палаці. На вас обох.