Порятунок

Їм лишалось пів години до Калуги, коли Терещенко змусив Рєзнікова пригальмувати.

– Якого біса?

– Автівка московського зрадника.

– Де? – Денис оглянув порожню дорогу. Через пошуки можливих терористів скрізь були виставлені блок-пости, посилилась діяльність патрулів. І тимчасово зупинилось міжміське сполучення. Тож люди змушені були сидіти вдома. Крім того, сама дорога була не надто популярною – розбита, вузька, вона тягнулась вздовж державного кордону від Окольного до Калуги, минаючи стороною практично всі населені пункти.

– Заїхала на заправну станцію. Позаду.

– А раніше сказати? – скинув швидкість, викручуючи Хонду на узбіччя. Заправку вони проїхали от щойно.

– Не хотів привертати уваги, – зморщився. – Маєш зброю?

Тепер морщився Денис: – Тільки те, що ти вже бачив.

– Не густо.

За розмовою вони майже дістались колонок, коли почули спершу якийсь незрозумілий галас. А потім звук пострілу. Глянули один на одного. І кинулись вперед, підхоплюючи зброю і вишукуючи противника.

Їх виявилось троє. Дужі, однаково вибриті елемента, кожний з яких ідеально підходив під опис «здоровенного амбала військового розливу». Саме так описав вухастик з виставки когось, хто шукав Олега і дівчину. І наразі Денис майже розумів пацана, який відповів на всі запитання незнайомця, навіть не перевіривши посвідчення. Якщо до нього підійшов хтось із цих хлопців, чи просто схожий, на документи точно ніхто не дивився.

Один зі зрадників, сумніватися в словах дружинника було важко, якраз вийшов з магазину, опускаючи зброю. Другий відкривав дверцята поліцейської автівки, щось коментуючи. А третій, в поліцейській куртці, намагався впоратись із дівчиною.

Остання волала, заглушаючи слова чоловіків, і відчайдушно смикалась. Ось роздратований зрадник спробував запхати її до салону автівки, на що дівчина примудрилась підкинути ноги і вперитись ними в дах.

– Відпустіть мене!

«А чи це не та дівчина, яку я шукаю?» – подумалось, коли поруч почувся звук пострілу. Дружинник часу не гаяв, дарма, що сам був поранений.

*******************************

Щось змінилось. Романа не одразу збагнула що саме і в який момент. Але брикатись стало легше. Поліціант, який утримував її, раптом послабив хват, і їй вдалось якось викрутитись з його рук. Випрямити ноги. Висковзнути вниз, боляче гепнувшись прямо спиною на асфальт.

В голові дзвеніло. Перед очима плавали темні плями.

Боляче.

Страшно.

Вона спробувала відповзти, просто відповзти від всього цього, але її знов перехопили:

– Ще один рух, і вона здохне! – єдине, що Романа встигла почути, перед тим як їй стиснули обличчя. З такою силою, що здалось на мить, ніби вона чує, як ламаються кістки її черепа.

«Ні, – важко. – Відпустіть!» – вчепилась зубами в чужу плоть. З усією жагою до життя.

– Бляха.

Рука зникла, і вона зуміла зробити подих. Ба більше, смикнутись в сторону і звільнитись! Але спроба втекти виявилась невдалою. Ноги перечепились за щось і вона знов полетіла на асфальт, тепер вже між колонкою і автівкою, яка заправлялась. Рука зачепилась за шланг, зірвавши його з тримача. Почувся запах бензину.

А навколо стріляли.

Романа озирнулась, аби з жахом побачити тіло хлопця, що лежало прямо в її ногах. І заляпаного кров’ю поліціанта, що майже навис над нею.

– Клята дівка, – видав чоловік, нахиляючись.

А наступної миті Романа залила його ротяку бензином.

Денис чесно випустив пару куль, поціливши одному зі зрадників в ногу. Терещенко постілом в голову поклав ще одного. Останній, що прикривався дівчиною, сховався за колонкою. І коли Денис обережно підійшов ближче, стало зрозуміло, що укриття чоловік обрав невдале.

– Бісова халепа, – видихнув. І тут же виставив руки вгору, відводячи дуло від переляканої, вимазаної в крові та бензині дівчини, яка сиділа між колонкою та автівкою. Обплетена шлангами, вона наводила заправний пістолет на нього. А поруч здригалось тіло здорованя, з рота якого текли слина, піна і бензин. – Все гаразд. Я – хороший хлопець. Радо тобі допоможу, – випалив перше, що спало на думку. А очі продовжували дивитись на здорового чоловіка, який все ще конвульсивно але абсолютно мовчки здригався під ногами. Навколо розповзалась кривава пляма.

– Не підходь! – заверещала дівчина, відповзаючи назад. – Не підходьте до мене!

– Все добре! Добре! – обережно озирнувся. Але окрім дівчини і дружинника, який дов’язував підстреленого Денисом чоловіка, нікого не побачив. Це трохи заспокоювало. – Дивись, – обережно вказав на свій пістолет, який повільно почав опускати, – зараз приховаю зброю. – Так само повільно встановив запобіжник. – Гей, ти теж. Гаразд? Твій пістолет мене теж лякає, знаєш? – покепкував. Але жарт був недалекий від правди.

Дівчина продовжувала дивитись на нього круглими очима, важко дихати і тримати заправний пістолет.

– Гаразд. – Все ж розрядив пістолет і сховав його в кобуру. – Бачиш? Я без зброї. І буду радий тобі допомогти. Чесно.

– Не підходь!

– Що тут? – запитали позаду. До Дениса підійшов Іван.

– Нажахане дівча, яке щойно нагодувало негідника кількома літрами високоякісного пального. І здається мені, що то та сама.

Дружинник зазирнув за заправку. Кілька секунд мовчки розглядав картину, потім коротко хитнув головою:

– Вона.

– Ага! – настрій стрімко покращився. – Зараз трохи заспокоїться і поговоримо, так? – звернувся вже до дівчини. Остання встигла від них відповзти і тепер навіть намагалась підвестись. Шустра. – Таак, а ну повільніше, мала!

– Треба дізнатись, де Його Королівська Вельможність, – дружинника стан дівчини не хвилював. В чомусь Рєзніков його навіть розумів та підтримував. Першочерговим завданням було знайти і захистити княжича. Однак дівча була поки єдиним можливим свідком.