Печатка спадкоємця

Прокидатись було тяжко. Затерпле тіло погано слухалось і нило, пересушене горло дерло. І очі ніяк не відкривались.

«Я собі ще не все відлежав? – скривився. Ліва рука майже не відчувалась. Дико нила спина, і голова видавалась надто важкою, великою. – Треба вставати, поки не прийшов Олег».

Він звісно довіряв хлопцеві, але виглядати перед слугою кволим і слабким? Нізащо! Його вчили бути сильним, впевненим і зібраним. Тож, попри всі неприємності, треба було встати і привести себе до ладу. Треба було зібратись. До купи.

Очі вдалось розліпити з другої спроби. Піднятись і зрозуміти, де він знаходиться – з третьої.

Пошарпаний салон звичайної автівки, дивна кіпа яскравих подушок, спляча дівчина на передньому сидінні. За склом у ранкових сутінках стелився туман, густий і такий щільний, що світло від фар заледве виривало химерні обриси гілля і дерев, що висились попереду. Дороги видно не було, тільки вкрита інієм трава та опале листя проглядалось крізь туманні пасма.

«Отже все це сталось насправді, – прикрив очі. Події учорашнього дня пригадались практично в повному обсязі, опустились тягарем на груди, вибиваючи повітря. Романа і халепа, в яку він її втягнув. Розтрощений готель, офіцери та їх зрада. Спроба втечі. – Вдала чи ні?»

І скільки людей загинуло? Чи було когось врятовано?

«Олег, – замкнутий в номері хлопчина, – радше за все мертвий, – Ярослав не мав щодо цього ілюзій. Зі слів КОРДовця, Ігоря, виходило, що вони були впевнені в тому, що княжич загинув у готелі. – Він був здивований. І можна сказати, що дуже хотів позбутись мене якнайшвидше, поки про це не стало відомо загалу. Тобто вбивці, всі хто хотіли мене позбутись, до моєї появи біля готелю були впевнені, що я мертвий».

Тіло нило, колючий біль проривався від плеча до грудей, відлунням прокочувався у висках, збиваючи думки в тягучі думи. Хвилями накочувала апатія, яку хлопець щосили намагався подолати.

«Чи правильно я вчинив? – він не мав жодного уявлення щодо того, де він зараз знаходився. – Що мені робити далі?»

Дверцята зі сторони водія були привідкриті, і морозне ранкове повітря заходило в задушливий салон, витискаючи тепло назовні. Ярослав хитнув головою і спробував підвестися.

Пусті роздуми не могли його ні до чого привести. Необхідно було встати, дізнатись своє місцеположення і скласти план наступних дій.

«Я збирався дістатись центральної губернії. Зв’язатись з палацом».

Біль. Нестерпно гострий, пекучий до сліз, пройняв усю ліву частину тіла, стиснувши в залізних лещатах серце й легені, прострелив до самих скронь.

– Нумо, – прошипів, – невже така подряпина може так боліти? – хлопець щосили стиснув зуби, виправляючи руку, викладаючи її так, щоб найменше турбувати плечового суглоба. Кинув погляд на дівчину, яка продовжувала сопіти на передньому сидінні, не зважаючи на копирсання позаду. І все ж спробував вибратися. Власна безпомічність злила і дратувала. Він не міг бути таким слабким. Він – майбутній князь!

А навколо був самий тільки ліс. Терпкий, вогкий туман підіймався від землі, чіпляючись за гілля, пасмами накручувався на пожовклий чагарник. Оголені берези схилялись над невеличкою галявиною, до якої вела ледь помітна ґрунтова дорога. Високі, покручені сосни здіймались увись, продираючись до сірого неба, на якому де-не-де купчились темні хмари.

Холодне вологе повітря одразу впилося в Ярослава тонкими болючими голками, змусивши тіло мимоволі здригнутися.

– Прокинувся? – голос Уласа долинув зі сторони. Ярослав обережно, намагаючись не турбувати зайвий раз руку, обернувся.

– Так, – з рота вирвався туман. – Де ми?

– Та хто зна, – легковажно відповів Улас. – Звернув з дороги одразу, як помітив, що почав засинати прямо за кермом. Подумалось, що то буде кепська справа – втрапити в аварію. Ще й з такими то попутниками як ви.

Чоловік підійшов ближче, і тільки тепер Ярослав збагнув, що Улас і сам був доволі молодим чоловіком. Середнього зросту, засмаглий, з темною копною русявого волосся, що стирчала в усі боки. Міцно збитий, він твердо стояв на землі. І доволі спокійно видивлявся на княжича.

«Здогадається чи ні?»

– Та що ж, вже, – між тим зітхнув Улас. – Може хоч представимось по-людськи? Вишневий Улас, двадцять п’ять років, коваль з селища Соколиці, що майже біля Дніпра, – простягнув руку. – Фанат Зоряних війн, холодної зброї всіх часів і реалій.

Ярослав трохи всміхнувся крізь біль. Невже його куцого маскування вистачило?

– Веселий Олег Олегович, сімнадцять років, – потиснув руку у відповідь, слідкуючи за емоціями Уласа. Той зовсім не вмів їх контролювати. І зараз от цілком щиро обурювався на замалу кількість виданої інформації. – Це була непогана спроба, справді, – втішив. Та одразу зморщився від чергової хвилі болю.

– Тобі потрібна нова перев’язка, – тут же видав хлопець. Ярослав заледве його розчув, поринаючи у вирій неприємних відчуттів. – Бачив у твоєї дівчини пакунок з аптеки. Присядь, зараз підійду.

Сперечатись бажання не було. Всі сили витрачались просто на те, аби залишатись при свідомості.

– Чого ж воно так болить? – просипів, опускаючись назад на сидіння. – Солдати з кількома кулями в грудях продовжують бігати. А я подряпину не можу витерпіти?

«Я настільки слабкий?» – остання думка гризла не менше за біль.

– Хто це таке набрехав? – Улас повернувся з пакунком і аптечкою першої допомоги. – А тобі я зараз по запаху можу сказати, що рана погана. Віриш? – присів, розклавши перед собою пакетики з бинтами та пляшки антисептиків. – Бачив якось одне ножове. На вигляд наче простеньке, по руці проїхало, жодної судини не зачепило. Але як загнило, то неприємностей доставило більше, ніж хтось уявляв.

Якщо Ярослав думав, що йому було боляче, то він помилився. Боляче стало, коли Улас почав знімати стару пов’язку.

– Коротше, йолопові тому руку довелось ампутувати. Так от. – Сили в руках чоловіка вистачало, це Ярослав зрозумів швидко. Уласу вдавалось утримувати княжича на місці і одночасно копирсатись в автомобільній аптечці. – З вогнепальними пораненнями справ звісно не мав, – продовжував Улас, прикладаючи змочені розчином хлоргексидину тампони до країв рани. – Але в цілому принцип має бути таким самим. Позбутись зайвого, ретельно очистити, продезінфікувати. І закрити. І міняти пов’язки.