Втеча

Москва її не сильно вразила. Типове урбанізоване місто, яке після столиці виглядало метушливим і аж надто мертвим. Хоча навколо сяяли ліхтарі, відблискуючи в численних скляних поверхнях, шуміла музика і натовп ніяк не зупиняв свій рух, відчуття перебування між якимись лаштунками зберігалось. Навколо було забагато штучного. Штучне освітлення, штучні квіти біля ресторанів, холодний метал і скло. Навіть дівчата, які проносились повз, виглядали штучними з тим шаром фарби і косметики на обличчі. Київ був зовсім інакшим.

Столиця привчила Роману до швидкого темпу життя, обмеженості ресурсів і вкрай різноманітного оточення. Як будь-яке велике місто, що Київ, що Москва зберігали активність і вдень, і вночі, не пробачали помилок і вимагали уваги. Проте столиця, оточена лісами, які проривались майже до самого центру міста, засаджена садами і скверами, оповита ароматами квітів, вражала легкістю і свободою, нетиповою для сучасних тенденцій. Попри шалений вихор подій, який повсякчас проносився столицею Русі, саме місто зберігало внутрішній спокій і якусь незбагненну рівновагу, яка передавалась містянам вартувало їм просто зупинитись на мить.

Романа не була надто романтичною людиною, але навіть вона відчувала цю ефемерну різницю між містами.

«Ладно, з північних міст уваги заслуговував тільки Пітер. А далі краще подорожувати на південь. Кам’янець, Дніпро, Вінниця, Хортиця, Одеса, Ялта, – зітхнула, поглядаючи на чергову вивіску якогось бару. – Де б оце ще б гроші зібрати на всі ці поїздки?»

Переліт через Смоленськ вийшов несподівано зручним. Новенький аеропорт працював ідеально, як швейцарський годинник, жодних запізнень чи плутаниці. Романа прибула в Москву чітко по годинам. Заселилась в невеличкий номер, трохи відпочила. І чкурнула на презентацію, яка, ще одна приємна несподіванка, виявилась доволі цікавою.

Форум був присвячений темі розвитку відеоспостереження – задачам, які ставились перед сучасним виробником та реальними потребами в різних сферах життя. Піднімалось питання доцільності переходу на цифрові відеокамери з аналогових, а також використання ІР. Підключення систем відеоспостереження до локальних мереж видавалось перспективним. Неодноразово звучали переліки майбутніх інновацій.

В рамках форуму виробники представляли свою продукцію. Китайська компанія тільки виходила на Європейський ринок, тож висувала невеликий асортимент, але конкурентний. Дівчина чесно переглянула все, що вони пропонували. Заразом познаходила аналоги в більш відомих виробників, понабирала візитівок. І щаслива звалила гуляти.

Після кількох років життя у столиці, велике місто вже не лякало. Тож Романа з виглядом справжньої столичної панянки гуляла центральними районами, особливо не переймаючись часом чи доступністю громадського транспорту. Хоча кількість станцій метро та його розгалуженість її приємно здивували. В Києві чомусь метро не набуло великої популярності, попри всі свої переваги.

«Якось все надто добре йде», – періодично спливала думка. Але Романа від неї відбивалась.

Крокус Експо, де вже другий рік поспіль проводився фестиваль СвітГри, і куди вперше заходив американський ComicCon, виявився частиною велетенського торгово-виставкового комплексу Крокус Сіті. Величезні території, в яких можна було легко заблукати, трохи спантеличували та приголомшували.

«І вони його ще добудовують?» – на рекламних плакатах майоріли повідомлення про будівництво океанаріуму, окремого торгово-розважального центру VEGAS та навіть житлового району!

Вихід зі станції метро виводив одразу до одного з павільйонів. Всі будівлі об’єднувались переходами, містками та ескалаторами. Відвідувачам не було потреби виходити назовні, аби пройтись всіма локаціями. Тут і там розміщувались схеми проходу та мапи території, однак через натовп, підійти до них було практично неможливо.

І Романа була щиро вдячна завбачливим організаторам, які вирішили встановити яскраві прапорці з ігровими зображеннями, відмітивши таким чином шлях до місця проведення виставки.

«Хоча можна було б мабуть просто йти за тим воїном», – подумалось одразу, як тільки око зачепилось за величезний бутафорський двуручник, чия гарда виступала над головами відвідувачів.

Людей було справді багато, однак чим ближче Романа підходила до своєї цілі, тим більше ставало зрозумілим, куди направляється натовп. Тут і там проходили ельфи та гобліни, воїни в латах та дівчата в міні військовій формі. І коли в черговій залі просурмив ріг, Рома щиро всміхнулась.

«Тепер витерпіти чергу на вхід, і можна розважатись по-справжньому!»

Тут і там долинали уривки розмов.

– Був учора на презентації команди Katauri Interactive. Вони нарешті показали прев’ю для Royal Quest. Виглядало справді круто.

– Бачив стенд від Blizzard?

– Завтра має бути ріал-інтерв’ю з Тейлором Кітчем.

– О, це щодо прем’єрного показу Джона Картера в червні. Це ж там він грає головну роль?

– Я чув, що показ перенесли на березень.

– Гей! – Романа не одразу збагнула, що то вже звертались до неї.

– А?

– Одноразовий квиток чи на всі дні що лишились до кінця? – перепитав хлопець за касою, додатково обертаючи до дівчини табличку з цінами.

– До кінця.

«Добре, що за проживання та сніданки платить фірма, – яскраво жовтий браслет надійно обійняв праву кисть. – Але ж як би було круто, якби і ці витрати можна було записати в авансовий звіт».

Хоча після Києва московські ціни виглядали набагато адекватнішими.

***********************************

Цього разу в президентський люкс Олег заявився в мантії Дарта Сідіуса, на пів години пізніше запланованого часу.

– Щось сталось? – Ярослав відклав посібник з Теорії та практики міжнародних переговорів. Пропущені заняття та лекції необхідно було відпрацьовувати самостійно. Після повернення до навчального процесу його ще очікували опитування, результати яких відправлялись в секретаріат княжого дому. На щастя теми, які йому необхідно було підготувати, були йому добре відомі і не один раз відпрацьовані. Текст взагалі не ліз в голову. Всі думки крутились навколо запланованої авантюри і наслідків, з якими йому доведеться зіткнутись після її реалізації.