1. Дар матері

— Ведана! Ведана! — гучний голос матері прокотився над обійстям, ледь не заглушаючи спів лісових птахів. Вона кликала доньку назад, до світлиці, де на столі чекали недосушені трави.
Дівчина любила бігати до лісу, адже він був її справжнім домом. Там вона збирала солодкі лісові ягоди, міцні гриби і, найголовніше, цілющі трави, чиї властивості знала краще за власні долоні.
Велена, її мати, була місцевою знахаркою. До неї приходили звідусіль, шукаючи допомоги: вона приймала пологи, лікувала найважчі недуги, давала мудрі поради тим, хто заблукав у житті.
— Нене, я скоро! Не хвилюйтеся! — озвалась дівчина, і її дзвінкий голос розчинився в шумі листя.
— Доню, ти забула свій оберіг! — знову пролунав голос матері, сповнений теплої турботи.
Ведана швидко повернулася, взяла з маминої долоні оберіг — різьблене дерев’яне сонце, що зігрівало в холодну погоду, а вночі відганяло злих духів. Вона низько вклонилася, вдячно торкнувшись чолом її руки, й побігла. Так швидко, як тільки могла, бо знала: треба впоратися до вечора, поки нічні духи не прокинулися, і ліс ще належить світлу, а не пітьмі.
Їхній дім стояв на самісінькому краю лісу, де людське поселення зливалося з дикою природою. Місцеві жителі завжди приносили їм дари: свіжий хліб, мед, полотно, адже Велена вважалася найсильнішою цілителькою, і до неї приїжджали з усіх усюд, навіть із далеких земель.
Дар передавався від матері до доньки, і вважався найпотужнішим у цьому краю. Коли знахарка зверталася до людей за допомогою, їй ніхто не міг відмовити, адже відмовити їй — значить, накликати на себе велику біду.