Вони

      Вранці я прокинувся як завжди о п'ятій сорок. Аня вже сиділа на своєму місці при параді. Довгі чорні вії, прозорий блиск для губ та рум'янець на шоках. Поясніть мені коли вона встигає? Ну не може дівчина виглядати настільки свіжою у такій порі. Добре хоч дівчата допомогли їй з одягом, а то Карпати б побачили першу леді, що підіймається на дванадцяти сантиметровому каблуці. Чи не першу?

      Моя група чекала на мене у селі Вороненко, звідти ми рушимо на Костричі через полонини Лаб'єска та Веснарку. Це не зовсім простий шлях, але новачкам підходить, тому Ані не має бути складно, враховуючи що життя вона проводить на підборах. Компанія з різних людей, які роблять не перше своє сходження та з кожним із них була попередня співбесіда. Я відсіюю потенційно слабких осіб, тому що це групова робота, слабка ланка порушує усю систему. Отже, через одну людину страждатимуть усі.

       Якраз через це хвилювався, був невпевнений в Ані. Та вона мене здивувала, коли втомленим був найвитриваліший з групи, Сашко, вона все ще спокійно йшла. З декількома привалами, ближче вечора ми дійшли до полонини Лаб'єск, розпочали облаштовувати свій табір. для мене це звична рутина, розподіляти обов'язки між людьми. Неважливо хлопець ти чи дівчина, двадцять тобі чи сорок, пішов зі мною — мусиш працювати. Ніхто не обіцяв олінклюзив, мої подорожі не про це. Вони про дику природу, про вологий і холодний ранок з кухлем гарячого чаю на вогнищі. Про смачне сушене м'ясо та горішки, які найкраще брати з собою в дорогу. Про воду з гірського потічка, смак якої пам'ятатимеш до наступної подорожі, а вона точно буде. Бо який би втомлений не був після довгого шляху, хочеться відчувати це знову та знову.

–Де я ночуватиму?– Аня помітила, що на сім людей, в нас три намети.

–Зі мною.– я цього не планував, проте дуже хотів. Чим більше шляху проходили, тим сильніше дивувався її витримці. Ба більше, бачив яку насолоду вона отримує, а я насолоджувався нею. Вперше відставив гори на другий план.– Мій намет розрахований на одного, я не знав що буде плюс один...

–Ти можеш спати з нами, – встряла Світлана.– Наш тримісний, а ночуємо удвох.

–Я думаю ми потіснимося.– Аня навіть не поглянула у бік дівчини, її очі були зосереджені на мені. Мені здавалось у них стрибають іскри, хоча можливо це  відблиски від вогнища.

     Я звиклий лягати рано пішов збиратись до ночівлі. Вмостившись відчув себе підлітком, що чекає на голу дівчину в ліжко. Це звичайно дурна витівка, бо на вулиці температура близько нуля. Нарешті почув ворушіння в ногах, до мене лізла Аня, попередньо знявши куртку та флісову кофту.

***
 

–Надінь назад фліску та одягни сухі шкарпетки.– говорить басом, від якого по шкірі розливається приємне тепло.

–Але мені спекотно.

–То після вогнища. Зараз ляжеш на землю, нехай у спальник на каримат та все ж такими нарівні майже півтори тисячі над рівнем моря.

    Я все ж послухалась поради, одягнула синю кофтину, яку придбала разом із дівчатами в магазині споряджень для туризму. Назар дав сестрі картку аби вона розрахувалась за мої покупки та я категорично відмовилась. Щоправда, я витратила значну суму своїх заощаджень, бо не мала навіть потрібних шкарпеток, що вже казати про трекінгове взуття чи спальник. Зоряна попередила що без таких панчіх не обійтись, особливо зважаючи що зараз ще не сезон для сходження.

–Твоя сестра сказала, що цей тур занадто ранній. Чому ти не дочекався сезону?

–Теж мені знавець, бери її після цього з собою.– говорив напівпошепки, ніби видавав таємницю.– Насправді сезон починається близько травня місяця, але ця зима не була сувора, тому ми не надто поспішили, всього на пару тижнів. Природа має свої замисли, а я свої, завтра їх й покажу. Засинай.

    І я відключилась ніби по дзвінку, хоча коли лежала так поруч з його обличчям, від якого пашіло гарячим тілом, думала не засну. Та важка дорога витягла з мене усі соки, навіть на банальні мрії перед сном. Просто раз і темінь.

    Прокинулась від шарудіння і не одразу допетрала, що поруч хтось збирається та де я взагалі. Тому коли до моєї макітри дійшло усвідомлення я аж підскочила.

–Вже прокинулась?– відкинув моє пасмо з обличчя.– А я хотів спершу чаю заварити.

–Звикла рано вставати.– я опустила голову додолу, не звикла аби чоловіки бачили мене ненафарбованою і тим паче з нечищеними зубами.

–Тоді одягайся та влаштовуй ранкові процедури, а я підкину дров до вогнища і заварю напій, тоді дещо тобі покажу.

     Як я зрозуміла, дрова які вчора зібрали та поклали недалеко від вогню аби просушити, усю ніч по трохи підкладали для підтримки тепла, яке досі трохи жевріло. Після вчорашнього дня, в тілі відчувалось приємне поколювання. Якби не зайняття в спортзалі, певне, сьогодні плакала б від болю. На диво я виспалась, не змерзала, хоча як можна змерзнути з таким обігрівачем поруч, хоч і в сусідньому спальнику.

      Вмившись крижаною водою з баклажки, яку ми зібрали з гірського потічка ще вчора, я повністю відчула себе людиною. Потяглась до маленької косметички аби підфарбувати вії й щоки, все ж зупинилася. На природі чи де я? Вчора дівчата з групи й так спершу косились на мене, хоча потім самі ж просили блиск для губ.