Вона

Згідно Бернській конвенції цей твір захищений авторським правом. Копіювання та розміщення твору або його фрагментів забороняється без згоди автора.
 

        Сьогодні я вперше в Києві, та й взагалі так далеко від дому. Столиця лякала до заціпеніння, хоча що може бути страшного в самому місті?

Не приїхати не могла, все-таки одружується моя єдина справжня подруга. Нехай між нами й пролягла прірва через мій дурний вчинок, я все ще вважаю її близькою людиною.

А чи була моя поведінка дурною? Стовідсотково! Я бачила як Матвій дивиться на Весну, він ніколи б не дивився так на мене, щоб не сталося між ними. Дурною була, шість років живу з цим жахливим відчуттям, що повертається при кожній розмові з подругою. Вона каже що пробачила, а я от не можу, бо через мене вони втратили стільки років. Та чи втратили? Все ж отримана освіта в США дала змогу знайти хорошу роботу, тепер вона головний біомедичний інженер в крутій компанії. Не розумію чим подруга займається, скільки вона не розповідала, я далека від таких речей.

      Сестра казала, що жінці не треба розуму, тільки краса та хитрощі. Ну і куди вони її привели? Лежить тепер в землі, тільки фото на пам'ятнику нагадує про її вроду. А що до мене? Не дурна, школу ледь не з золотою медаллю закінчила аби дурощами не займалась, може б освіту гідну отримала.

Що правда якби вчилася, ніколи б не змогла втекти з того пекла, яким був мій дім. Не змогла б забрати Толю, дати йому кращого дитинства хоч би трохи. Тепер мені є чим пишатись, хоча б один хороший вчинок, серед усього нікчемного життя. Хоча ні, два. Ще один коли вибила гроші з того пихатого дядька, який батьків одурив. Тепер братик має власну автомайстерню, крихітну на дві машини, за те свою. Він у мене взагалі молодчина, пішов навчатись в технікум після дев'ятого, механіком став. Ото на вісімнадцятиріччя був мій подарунок, п‘ять тисяч зелених, на власну справу. Все одно б квартиру уберегти не змогла, а тут он яка вигода.

Старший брат теж орел, знайшов американку, отримав громадянство. Вони разом з дружиною виховують мого племінничка Ентоні, обирали ім’я аби й вашим і нашим. А тепер чекають ще на донечку, сперечаються за її ім‘я. Вони молодці, лише я не путяща з дітей Мартиненко. Ліда не рахується, про мертвих лише хороше, або нічого.

      На вокзалі мене має зустріти товариш Весни, хоч я й опиралась, незручно когось напрягати. Та подруга має рацію, після нашого провінційного містечка на п'ятдесят тисяч осіб, я можу загубитись в столиці.

На пероні нікого хто б хотів допомогти дівчині не виявилось, тому довелось стягувати важку сумку самій. Весна вмовила залишитись на тиждень у квартирі, якій вона жила раніше. Не довго думаючи, взяла відпустку в клубі де допрацювалась до посади менеджера. За стільки років, я й додатковий вихідний брала лише раз, аби сестру схоронити. Тому, без докорів сумління, написала заяву на відпочинок.

Пройшовши трохи, нікого, хто б шукав високу брюнетку, не знайшла. Година рання, окрім мене тут лишилися лише безхатьки. Врешті поперла до виходу, може хоч таксі спіймаю, бо схоже мій лицар сам згубився у нетрях багатоповерхівок.

–Аня?– почула за спиною глибокий бас. Обернулась і помітила, як сильно він личить його власнику. Чоловік  близько метра вісімдесяти, в плечах зо три мене. Біле, ніби випалене волосся та світло-блакитні очі.

– Ходімо, машина з іншого боку.

     От тобі й на, навіть поглядом не мазнув, вже не говорю про привітання та вибачення за затримку. Розвернувся й пішов, ніби я песик, що маю йти поруч.  

Машиною виявився чорний бус, у фільмах на таких людей викрадають аби на органи чи в секс-рабство продати, зіщулилась від дурних думок.

–Чого стала?– недоброзичливо зиркнув в мою сторону.

–Манери, пане Назар, у вас відсутні.– насправді хотілось вилаятись, та все ж чоловік приїхав так рано.

–У багатих друзів жениха пошукаєш.– сплюнув під ноги, ніби перед ним стояла хвойда.

       Ось такого стерпіти не могла, вже занадто. Чого в житті чоловікам не дозволяла, та вони ніколи в мою сторону і слова поганого не казали, хоча бувало що заслуговувала. Та чим спровокувала таке відношення від чоловіка, який вперше мене побачив? Розвернулась та гордо рушила до колони таксистів, що дрімали у своїх автівках чи курили поруч.

–Та до біса тебе.– кричав у спину, коли я вже сідала в бронзовий ланос, а водій  складав мою сумку в багажник.

      От тільки пізно зрозуміла, що не знаю адреси. На квартиру мав відвезти отой пихатий бик, що цідив злом в мою сторону. А дзвонити подрузі зарано, сонце тільки проклюнулось за обрієм. Не довго обмізковуючи ситуацію, в яку мене завела моя гордість та отой бугай стероїдний, попросила водія відвезти в цілодобову кав'ярню. Те що треба мені зараз, це кава.

На підборах та з сумкою речей на противагу заходжу в затишну місцину. В ніс ударяє аромат свіжомеленої кави, а око милують маленькі дерев'яні столики та великі білі фіранки на вікнах.   В меню купа незрозумілих назв для мене, в наших кав'ярнях з іншорідних є лише лате та фрапе. Цікавість бере гору і я обираю чорну каву під назвою кемекс та шматочок київського торта, який не схожий на той, що продається в наших магазинах.