2.

- Ти? - відірвався від пошуків дивний хлопчина. - Авжеж в Дивокраї. Забула чи що?

- Чи що, - вирвалося у Яринки. - І що це за Дивокрай? Мене, до речі, звати Яринка. А тебе як? 

Хлопчина зміряв її поглядом. 

- Взагалі-то я -  Перелесник.

Яринка засміялася.

- Ти? Перелесник? Не сміши. Бабуся розповідала, що перелесник - це старий дідуган! А в тебе ні бороди, ні сивого волосся! Який з тебе перелесник?

А хлопчина навіть образився на Яринку.

- Смійся, смійся. Це може у вас там перелесники - старі діди. А в Дивокраї - я ще замалий. 

Подивився він вгору, туди де має бути сонце. Та за височенними деревами його не було видно.

- Яринко, а пішли знайдемо, що попоїсти. Бо щось я зголоднів.

Дівчинка озирнулася в пошуках фруктових дерев.

- А що в Дивокраї можна їсти? Фруктів я не бачу на деревах.

А Перелесник посміхнувся.

- Пішли зі мною. Нагодую тебе. Не бійся, не отрую. Все-таки не даром я - помічник Лісовика.

Так і пішли вони в пошуках їжі, обминаючи дивні, різнокольорові кущі.

Незчулись, як вийшли на невеличку сонячну галявинку. А там звичайні малина, суниці і порічки. 

Обоє стали рвати, наминати ягоди. 

Наїлися досхочу і сіли в траві відпочивати.

- Пелеснику, я... Дякую тобі за ягоди. Тут ціла галявина. Не те, що у бабусі трохи кущиків росте. 

Хлопчина глянув збоку на неї.

- Ти маєш дякувати бабусі і за це. Тому що, щоб матінка Природа дала такі солодкі ягоди, треба докласти багато зусиль і бабусі, і природі. 

- Та невже? А я ніколи про це не думала, - зніяковіла Яринка.

Кожен поринув у свої думки. Аж ось Яринка спитала:

- Слухай, Перелеснику,  а як мені повернутися додому? Я не знаю, як потрапила в Дивокрай, тому не знаю як повернутися з нього.

- Та це ж просто. В Дивокрай іноді хтось чужий потрапляє. Тому у нас є Небесна Арка. Через неї ти запросто повернешся додому, - пояснив хлопчина, роздивляюсичь різнокольрових метеликів, що літали поряд.

 - А де вона? Ну, та Арка.

Перелесник встав.

 - Пішли. Проведу. Тим паче що мені майже по дорозі.

І вони пішли далі. Тепер Яринка точно знала, що йдуть вони до Небесної Арки.

Раптом хмари заховали тепле сонечко, і пішов сильний холодний дощ. Справжній ливень.

На жаль, навіть дерева своєю кроною не рятували наших мандрівників від холодних крапель дощу. Тому досить скоро обоє дітей стали мокрими.