Ярчук

Ярчук

Глибока ніч огорнула висотні будинки та широкі вулиці своєю густою темрявою. Хмарне небо, закривало бліді світила у вигляді зірок та місяця, остаточно засліплюючи людський погляд.

Безлюдні вулиці, що у своєму спокій та тиші привертали увагу, і водночас розбурхували підсвідомість. У страху очі великі, особливо коли кожна тінь лякала своєю загадковістю і скритністю.

Рідкісні неонові вивіски і рекламні щити, стали світочами серед темряви, створюючи рятівні острівці напівтемряви, від кайданів страху.

Молода жінка, куталася в шкіряну куртку з хутряним коміром, і цокала високими підборами по старій бруківці. Середина осені видалася напрочуд холодною та вітряною, про що чудово знала жінка, але через модні стягнення обрала собі вбрання не за погодою.

Невеликий дівич-вечір, з парою кращих подруг, затягнувся, як це зазвичай і буває. Пара келихів вина у маленькому барі, переросла у півночі пригод та танців в одному з багатьох нічних клубів міста.

Атмосфера відпочинку та розваг повністю позбавила подруг почуття часу, змусивши усвідомити свою помилку вже при виході із клубу. Сірість трудових буднів нікуди не пропадала і зрадницьки зустрічала з ранковим світанком, змушуючи кожну слідувати на необхідну роботу.

Самотньо крокуючій дівчині доводилося гірше за інших. За фактом, їй уже можна було не лягати спати, а терпляче чекати світанку, адже саме з ним їй доведеться зайнятися ненависною рутиною.

- Ех, як швидко біжить приємний час, - випустила пару з рота, і щільніше притиснула хутро коміра до червоних щічок.

Сам клуб був у достатній близькості від її квартири, в одному з численних однотипних цегляних будинків, збудованих відразу після війни. Під цим приводом, а також з аргументами якнайшвидшого вивітрювання зайвого вина та мартіні, жінка переконала подруг про безпеку та необхідність самотньої прогулянки порожніми, нічними вулицями міста.

- Здається, тут можна було зрізати небагато, - подивилась у темний провулок за кам'яною аркою.

Однією із тих, що так густо населили райони всієї України. Монолітні та великі, вони прорізали широкі будинки наскрізь, поділяючи вулиці на два окремі світи. Здавалося б, зведені на віки, з обов'язком скрасити сірі нудні фасади будівель своєю архітектурою та могутністю, вони заманювали лише тих, хто мав найменше виховання. Інші ж, хто не з власної волі, а з вимушеної міри, намагалися прошмигнути ці кілька метрів максимально швидко, минаючи брудні списані стіни, і постійний сморід; залишений саме тими любителями цих темних арок.

Трохи забарившись на місці, і попередньо подивившись на всі боки, щоб переконатися у відсутності підозрілих особистостей, дівчина набрала повні легені холодного повітря, і швидким кроком залишила світ рекламних софітів, ступивши до темряви міських дворів.

- Дивуюсь тобі Аня, чого труситися було так? – лаяла своє боягузтво, дівчина. – Тихо, як і головною дорогою, може навіть тихіше.

Нехай слова і були сповнені заспокійливого тону і бажання похрабритися, швидкість кроку вона так і не зменшила. Навпаки, що глибше вона відходила від «брами» що відокремлювали світ софітів і темряви, тим частіше стукали її підбори по бугристому асфальту.

Лампи ліхтарів та під'їзні прожектори, чи то були зламані, чи випробували на собі руки вандалів. Через кількість ям і тріщин у покриття доріг, Ані довелося дістати з сумки свій новенький смартфон, батарея якого вже доживала свій відрізок життя, а на екрані горіло неприємне повідомлення «заряд батареї на критичному рівні».

Екран гаджета, зрадницьки боровся з холодними дівочими пальцями, подавшись лише після безлічі спроб і тихих лайок із посинілих губ дівчини.

- Тільки доживи до хати, - благаюче звернулася до плоского помічника, ліхтариком підсвічуючи собі шлях.

З силою світла, що окрім спрощення шляху, підігрівав слабку хоробрість, Аня з новими силами і прагненнями рушила в дорогу. Відраховуючи кроки до бажаної маленької квартирки рідної оселі.

Нехай і орендована, і обставлена ​​не так, як вона мріяла, але за кілька років проживання вона стала рідним і тихим куточком. Де можна ходити в розтягнутій піжамі, заколоти волосся старою китайською паличкою від ролів на замовлення. І закутавшись у товстий щільний плед, насолоджуватися гарячою кавою під нудний серіал від «Нетфлікс».

З такими добрими намірами, прийняти душ і розслабитися під відео з "ТікТок", адже все одно спати вже було пізно, Аня підштовхувала себе до бажаного будинку, минаючи темні силуети лав і занедбаних чагарників за ними.

Вулиця була настільки порожня, що стукіт її підборів і шелест не опалого, пожовклого листя стали єдиними супутниками в її короткому і швидкому поході, і так само стали тими, через кого її серце почало битися частіше.

Аня, яка звикла до цих ритмічних звуків, одразу помітила втручання нових кроків за спиною. Глухі удари, і звук, наче хтось човгає по асфальту, нав'язливо переслідував її.

«Не уявляй зайвого, така ж гуляка, як і ти, додому йде», - підбадьорювала і заспокоювала себе дівчина, побоюючись висловитися вголос.

Ніч і її небезпечна темрява, не без причин лякали людей, протягом багатьох століть, своєю містичною невідомістю. Навіть у реаліях двадцять першого століття, з підкоренням космосу, наукового прогресу та яскравих ліхтарів у містах; люди не втратили страху перед містичною небезпекою в особі забобонів та страшилок. Які з часом перейшли від оповідей біля багаття на великі білі екрани кіно.