ІІ. Шоколадні історії

Видра жила у місцевому озері. Саме на дні тієї водойми серед мулу, обмотуючись до сну водоростями, кілька років тому вона й наштовхнулася на дивну знахідку. У прадавнім закоркованім куманці лежав згорточок і блискучий медальйон. Таку гарну річ видра не могла не запхати у власну кишеню, а от розібратися із написаним їй було не до снаги. Звісно, безграмотна.

Маючи зв’язки в мишачому товаристві, напитала кота Мартина ‒ освіченого і мудрого. Тепер саме він і стежив за розвитком подій, передбачених козаком-характерником понад три століття тому.

Звісно, кіт страшенно переймався долею Ярчука. І напередодні випускного вечора зібрався було дати песику кілька порад. Наприклад, можна було б перед приходом гостей вдати із себе страшенно хворого ‒ до втрати свідомості. Або заховатися в комірчині. У ній так багато речей: одяг, взуття, капелюхи, парасолі, ридикюлі і саквояжі…Але, зваживши усі за і проти, передумав. Лише з тривогою спостерігав за невимушеною поведінкою Ярчука.

А той сидів смирно, незворушно, мов приклеєний. Тільки очима стежив за своїми братами та сестрами.

Перед приходом гостей їх усіх причепурили. Викупані, з новими ошийниками вони з нетерпінням чекали на своїх майбутніх господарів, обирали виграшні пози для демонстрації зовнішньої краси і тренованого тіла.

І ось урочиста мить настала.

Двері гостинно розкрили обійми усміхненим людям. Охи і ахи зачудування, радісного захоплення наповнили кімнату. Ошатні дами, молоді панночки, кілька джентльменів ‒ ніхто не міг утриматися від бажання вхопити на руки і приголубити котрогось із цуценят!

Тільки Ярчука так ніхто і не наважився попестити. Звичайно, поспішали у напрямку до нього, але, нахилившись, відразу воліли якомога швидше відмовитися від свого наміру. Навіть господарі не виявили бажання продемонструвати присутнім усі переваги улюбленця.

Як виявилося, приземкуватий, розтягнутий, але з компактним тулубом собака, з міцним кістяком та рельєфною, «сухою» мускулатурою сидів у липкій калюжі… Коричневі патьоки розпливалися між його лапами і попід хвостом, повільно розповзалися з-під його тіла врізнобіч…

Коли всі розійшлися, і у кімнаті залишився тільки кіт Мартин, Ярчук пояснив дідові, що під час оглядин усього-на-всього сидів на рошенівській шоколадці…

Фаня, довідавшись про цю веселу вигадку Ярчука, аж за животика хапалася від сміху. Правда, дуже шкодувала, що задарма така смакота пропала! На щастя, серед людей чомусь поширена хибна думка про те, що миші полюбляють ласувати сиром, хоча насправді їм смакує цукор і шоколад. От і не спрацьовують мишоловки у комірчинах через ту несмачну для гризунів приманку!

Шоколадом Фаню пригостив кіт Мартин. Поласувавши, мишка готова була вислухати його важливе доручення:

‒ Наші господарі завтра до самісінького вечора не будуть вдома. Тож Ярчук матиме змогу пройтися містом самостійно. Я впевнений, що він упорається із усім, що приготувала йому доля, і зустріне того, хто стане йому другом та наставником. Однак, про всяк випадок, нам варто подбати про його безпеку. Повідом усьому товариству, щоб контролювали його переміщення містом.

‒ А ти, Мартине?

‒ Само собою зрозуміло, що не залишу його без нагляду. Проте втручатися не буду, бо все має статися само собою.

А Жорка шпигував і цього разу. З підслуханих за довгий час розмов він володів інформацією про те, як Ярчук і обрана ним Людина мають зупинити прихід зла на землю. Але саме цього кажан і не хотів.

Добре поміркувавши, Жорка вирішив нікого не втаємничувати у свої справи. Занадто добрими усі стали… От і доручив підданим вертунцям влаштувати виставку кондитерських виробів та ще й усім родичам, звичайним мишам, розіслати запрошення відвідати її. До того ж обов’язково повідомити у письмовій формі, що гості матимуть змогу дегустувати солодощі! А тих, хто залишиться на всю ніч для участі у танцювальному шоу, забезпечити шоколадними тістечками і запашними коктейлями.

«Хай розважаються, а я тим часом подбаю, щоб комета свою чорну справу зробила,» ‒ міркував Жорка.

Ідея грандіозної вечірки так захопила нічних літунів, що майже у кожного з них виникали все нові і нові яскраві ідеї:

‒ А що, коли запросити й світлячків? У їхніх клітинах так багато люциферину, що вони на свіжому повітрі, насиченому киснем, своєю присутністю створять неповторну атмосферу свята! ‒ вигукував один.

‒ І побільше гелевих кульок. Ними можна пречудово оформити нашу печеру! ‒ пропонував інший.

Саме згадка про кульки допомогла Жорці вирішити важливе для нього питання підміни Ярчука іншою собакою…