Розділ перший

Берегиня стояла в саду, геть знервована і напружена.
Вона майже плакала, дивлячись, як її великі, біло-золоті і яскраві квіти на очах марніли і в'яли. Вони ставали гливкими коричневими утвореннями, до яких гидко торкатися.
Висока цупка трава повзла, обкручуючись навколо тендітних стеблинок. Вона звивалася і рясно вкриваючи

чорну землю і забивала собою квіти.
Трава росла швидко.
Берегиня схопилася за лапаті листки разом із гнучкими стеблами. Ті були всіяні дрібними колючками.
Вона скрикнула і потягнула за підкореневу основу. Тут колючок було ще більше. Берегиня, схлипнувши, відсмикнула руку.
Але потім сильніше схопилася за листя. Як тільки їй вдалося відірвати його, воно знову виросло і стало ще буйнішим.
«Такого не було навіть при російській імперії... Це ж мова!» — вона чимдуж кинулася до нижнього світу.
— Маро, зупини це! — богиня схопила Мару на руки і принесла до квітів, яких тепер зогнило ще більше.
— Я не знаю... — Мара потягнулася до листків, щоб їх зірвати, але вчасно спинилася.
— Мовні паразити, здивувалася Мара, а потім злякано завмерла, — мова...
— Зникає! Зупини, ти ж богиня смерті... Ну вона тобі підвладна, зупини смерть мови!
— Я не можу.
Берегиню підкосило з несподіванки.
— Стій! — крикнула Мара, одною рукою ловлячи Берегиню.
Від її вигуку листя припинило рости, і дерева і трава навколо — теж.
Вона повільно підвела подругу до плетеного паркану та обережно посадила на землю, відкинувши з очей її довге біляве волосся, що вибилося з-під хустки.
— Тихо, — Мара протягнула їй водички, — не трусися. Я поки зупинила розвиток. Але це все ненадовго. Та й інші рослини не виживуть.
Берегиня стала труситися ще більше і розплакалася.
— Ми маємо знайти зорі, — продовжила Мара, заспокійливо дивлячись у заплакані сині очі, — і я знаю, звідки починати пошуки. Все буде добре. Віриш?
Берегиня витерла очі й усміхнувшись, погодилася. Мара завжди вміла її заспокоїти.
— Ось так. От і добре., — Мара ближче підсіла до неї, і скоро богиня зовсім заспокоїлася.
Тим часом у Яві, тобто у світі людей, шістнадцятирічна Ярослава лежала, з головою закутавшись у ковдру. Надворі опів на третю ночі, рухатися, взагалі не виникало бажання.
Хотілося лише знову заснути назад. А в голову лізли думки про мову, культуру, русифікацію та відновлення історії.
Дівчина пролежала так дуже довго: то прокидалася, то знову вставала.
Аж раптом різко прокинулася трохи схвильованою, бо сьогодні в мами день народження. А вона хотіла, щоб  вони із сестрою допомогли їй готуватися до свята. 
Ярослава поглянула на годинник: дев'ята ранку.
«Ну, чортова русифікація!» Погнівавшись на думки, які не давали їй спати вночі, швиденько переодягнулася в зелену футболку і чорні штани, зачесала русяве волосся і побігла шукати сестру. Але Аня вже допомагала на кухні. Вона готувала салат із помідорів, а мама накривала на стіл. 
— Ой, хто прокинувся по обіді! — сестра сплеснула руками, глузливо усміхнувшись, — Ясю, іди виделочки й ложечки носи! — вказала вона на столове приладдя, що лежало підготоване ще з учора. 
— Мене звати Ярою! — дівчина засвітила очима, але взяла приладдя і пішла до вітальні розкладати його на великий стіл. 
Ані вже двадцять три роки, вона навчалася в магістратурі, а все ще називала її Ясею, хоч дівчина і просила її цього не робити 
Водночас, старша сестра її жаліла, захищала, тому вона вже не зважала на те, що Аня її іноді чіпляла. Яра і сама часто дратувала всіх довкола. 
А ще Аня наввчається в університеті, аж в Івано-Франківську, а до Запоріжжя приїхала тільки на тиждень перед практикою. 
Сумувати, сваритися й ображатися ні Аня, ні Яра просто не мали часу 
За пів години все було готово: стіл застелений білою скатертиною, в центрі — жовті й білі півники у кришталевій вазі. На столі різні страви: смажена курка, лосось, пюре, рис з овочами, салати з помідорів, з редиски, з капусти, маленькі святкові бутерброди, яблучний сік, ситро, пепсі І великий білий торт із вишеньками навколо і тридцятьма дев'ятьома свічками в центрі. 
По кутках чотири білих візерунчастих тарілки, срібне приладдя і склянки з витими квіточками. 
Вікторія, так звали маму, переодягнулася у світло-синю шовкову сукню і біле перлинне намисто. Вона завила русяве волосся, підвела очі сріблястою тінню, від чого вони, і так блакитні, здавалися ще яснішими. 
Аня одяглася в білу мереживну сорочку і бузкову спідницю, по-грецьки уклала довге біляве волосся і теж підвела свої чорні очі, але не сріблястим а бузковим. 
Яра вибрала білу сукню, вишивану червоним і чорним, із тканим поясом, очі вона не фарбувала, зате взяла червоне намисто і вінок із синіми стрічками. 
— Ти що, соборність відзначаєш? Чи незалежність? — Анна зміряла сестру глузливим поглядом.
Мама легенько турнула її, а Яра опустила голову
Скоро прийшов тато з подарунком і квітами. Він обійняв маму і доньок. Його чорні очі світилися від щастя, а біляве волосся стирчало в різні боки, як  у хлопчика. 
Тоді почалося святкування. Спершу всі дарували подарунки і вітали Вікторію. 
Аня купила мамі нові навушники, щоб вона могла спокійно працювати, і щоб їй ніхто не заважав.
Ярослава зробила із бісеру яблуню з яскраво жовтими яблучками, заввишки сорок сантиметрів і написала вірш.
— Яблунька — це символ родючості і згуртованості роду.
В язичницькій традиції вона дуже шанувалася і оберігалася, — Яра віддала мамі яблуньку.
— Ти і тут зі своєю традицією,  — цього разу тато подивився на Аню, і вона припинила. 
Тато приніс тридцять дев'ять ромашок, адже саме ромашки мамині найулюбленіші квіти. 
Також він подарував їй намисто з червоних і чорних намистин і прозорих, блискучих камінців. Трішки неакуратно випиляних, але це додавало ще більшої краси. 
Потім телефонували бабуся і дідусь із Верховини, потім мамині друзі, потім хлопець Ані скинув відеопривітання, своє і свого п'ятирічного брата. 
Вікторія Володимирівна була надзвичайно щасливою і радісною. Всі родиною грали в ігри, співали пісні, сміялися, згадували цікаві історії, дивилися фото. 
А ввечері всі разом вийшли надвір, щоб мама задмухнула свічки й загадала бажання. 
Все вийшло. Народини пройшли неймовірно і всі радісні та щасливі полягали спати. 
Вночі Яра прокинулась і потягнулася за телефоном. Друга десять... 
Добре. Як завжди, зараз будемо думати про русифікацію...
Вона щільніше загорнулася в ковдру і вже збиралася заснути. 
Аж раптом, мимохіть, прислухавшись до тиші, почула розмову батьків. 
Неначе, нічого особливого, але потім дівчина зрозуміла, що тато кричав на маму. 
Що? Але такого не було ніколи... Принаймні вона не пам'ятала. 
З якого переляку? З якого приводу? Може щось сталося? Та, немов би, до цього дня все було спокійно... А може вона не помітила? 
Ярослава краще прислухалася до розмови. 
— ...краще б я витратив їх на Аніне навчання! 
— Всі свічки обійшлися мені в сорок гривень! І чого вони твої?! Я теж заробляю достатньо! 
— Ти не піклуєшся про дитину!... 
Яра сильно злякалася, бо жодного разу не чула, щоб вони, бодай кричали чи ображали одне одного. А тут ціла сторінка лайки. Ціла година крику й образ. 
Та ще й вона та, яка лякається від найменшого підвищення тону і відчуває кожну зміну емоції.
Дівчинка поглянула на Аню. Але розгледіти щось у темряві надто складно. Вона не ворушилася й не розплющувала очей, тому Ярослава вирішила, що сестра спить 
Вона розплакалася і не могла зупинитися ще довго. Намагалася робити це якнайтихіше, щоб ніхто не почув. 
Дівчина склала руки до молитви, тихо промовивши: 
«Рідні боги, чому вони сваряться? Що сталося? Як я можу їм допомогти?». 
— Ти можеш врятувати мову, — прошелестіла квіточка на її столику біля ліжка
— Мову? — здивовано прошепотіла вона , звертаючись до білої фіалки, — як же я врятую мову?
— Не довіряй тим, хто тікає.
— Куди тікає? — злякалася Яра, обернувшись навсебіч.
Але квітка вже мовчала
Ярослава довго намагалася знайти цьому пояснення.
Мову... Спільну мову? Розмову? Стати перемовником?
Врешті дівчина заснула дуже неспокійно. Думка про мову не давала їй заспокоїтись, і вона постійно прокидалася, вслуховуючись у передранкову тишу. Квітка на тумбі мовчала, а якби й говорила... то вони постійно чогось недомовляють.
Вони говорять, як можуть, і як самі те все розуміють. Бо квіти, хоч і нерухомі, та, все ж, живі. Вони мають змогу спілкуватися з іншими рослинами чи тваринами...
Яра з дитинства розуміла їхню мову, але сенс — не завжди. 
От і зараз вона думала над тим, що ж, врешті решт, за мову треба врятувати.
за кілька хвилин Ярослава зовсім змучилася і втомленою заснула. 
Останнє, що вона чітко пам'ятала — як Аня обіймала її та гладила по голові...