8. Одне з двох

  Мені потрібна ще одна зустріч з Владом. Просто необхідна. Але цього разу не заради тілесних втіх, а щоб краще його зрозуміти. Цей чоловік запропонував залишитись з ним, а це означає, що я можу розпрощатись з колишнім життям, яке мене так обтяжувало, всі проблеми залишити в Дніпрі, і більше туди ніколи не повертатись. Навіть не віриться, що таке можливо. А ще менше віриться, що я здатна на таку авантюру, але я при здоровому глузді про це роздумую й намагаюсь уявити, як би склалось моє життя, якби прийняла пропозицію Владислава. 

  Змінилось би все докорінно. Але що я знаю про цього чоловіка? Майже нічого. А отже, все це ризиковано. І з одного боку - хочеться залишитись, а з іншого - це здається суцільною маячнею. Так же лише в фільмах буває чи в романтичних романах. Невже реальне життя може бути схожим на казку? Якось сумнівно. А часу, щоб краще роздивитися Влада вже немає, бо потяг вже завтра. Але ж Владислав збирається вмовити мене залишитись. Цікаво, як? Заінтригована, тому цього разу зустріч не прогуляю, і цим дам шанс і йому, і собі. А далі буде як буде. 

  Набагато раніше починаю збиратись на прогулянку. Одягаю приталену сукню, малюю довгі “стрілки”, фарбую губи, вкладаю волосся... Все, як на побачення. А хіба наша зустріч - не побачення? 

  І коли вже починає сутеніти мій телефон оживає мінорним рингтоном - телефонує Євген. Як відчуває… 

-Я вже й не сподівалася, що дочекаюся, - зізнаюсь з образою.

-Анжеліко, я сумую без тебе. 

-Справді?! Тому не дзвонив відколи я поїхала? 

  Мої емоції набирають оборотів. Я водночас і дратуюсь, і ображаюсь, і радію, що він таки насмілився зателефонувати. Я вже й сама мала дзвонити, тож він чудом випередив мене.

-Тобі потрібно було відпочити, охолонути після сварки, тож я дав тобі цю можливість. 

-А я її сприйняла як байдужість. 

-Лю-ю-юба… Ти ж знаєш, що це не так. 

-Євгене, я вже думала, що між нами все скінчено.

-Анжеліко, ти знову все драматизуєш. У нас же скоро весілля. А те, що трохи посперечалися, то це нічого. Всі сваряться. Ти приїдеш - і ми все обговоримо. Гаразд? Коли ти повернешся? Я зустріну тебе. 

-Не знаю… - відповідаю багатоозначально.

 Вся тремчу від того, що чую цей голос. Голос важливої для мене людини. Я так чекала його дзвінка, але зараз знову тану в смутку й розгубленості. Потрібний рятівник. Негайно.

-Ти напиши мені, як тільки дізнаєшся щодо потягу, - просить Євген. - І повертайся швидше. Я чекатиму. 

  Ну ось. Тепер мої очі стають вологими. Врешті нічого не відповідаю своєму нареченому, лише мовчки скасовую дзвінок. І що я маю? Розгублено стою на роздоріжжі, і куди рушити не знаю. Будувати ризиковане нове чи повернути те, що вже майже втрачене? Вибір надто складний. І від нього залежить, чи буду є щасливою.