Розділ 36

— Мужчина, ну що ж ви так нагужені?.. — промуркотіла сестричка, розстібаючи пару верхніх ґудзиків на халатику і стоячи перед Вестом навколішки. — Це зовсім не боляче. Пгинаймні поки ще ніхто не скагжився.

— Я знаю, — буркнув Климук, почуваючи себе як на іспиті.

— Ні, так спгава у нас не піде… — невдоволено похитала головою Мілочка, коли лейтенант здригнувся від першого ж її дотику. — Я не пготи пгисвяти тгохи більше часу такому симпатичному пацієнтові, але — боюсь, дівчині-інспектогу це зовсім не сподобається.

— І як нам бути? — Климук чесно витріщався на чудові молочні півкулі медсестрички, але потрібний для процесу настрій не приходив.

— Тобі треба відволіктися... — Дівчина звабно облизнула губки. — О, пгидумала! Мужчина, хочете загадку?

— Що? Загадку?.. — Вест навіть по-справжньому здивувався. — Давай. Тільки не забувай, я військовий, тому щось простіше.

— А ось, спгобуй відгадати. Два кінці, два кільця, а посегедині цвяшок…

«Цвяшок? Який ще цвяшок? Ну, до чого тут цвяшок? І кінці якісь безглузді... Два кільця? Чому два? Я ж не одружений ще. Так що кільце у мене лише одне. Випускника Оджака. Та й то не моє…»

Весту, як наяву, згадався момент, коли він чекав найвищої аудієнції у приймальні Імператора. Від хвилювання Климук тоді мало що розумів і сприймав дійсність, як крізь сон чи дурман сп'яніння. До нього підійшов хтось із ад'ютантів, вкотре прискіпливо оглянув парадну форму мічмана, щодо відповідності зовнішнього вигляду, але на відміну від усіх попередніх перевіряльників, залишився незадоволений.

— Перстень зачовганий. Подряпаний.

— Зняти?

— Здурів, мічмане! — визвірився той. — Грубе порушення форми! Та вас за це… — тут офіцер згадав, що цей бравий яничар не з-поміж прохачів, а з осіб запрошених особисто Імператором і вгамував праведний гнів. — Гаразд, не хвилюйся. Безвихідних ситуацій немає. Давай мінятись.

Ад'ютант зняв з пальця свій перстень і простягнув Весту. На відміну від затертого і зовсім тьмяного перстня випускника Оджаку мічмана, це блищало, немов щойно куплена новорічна іграшка.

— Тримай, Герою. Я теж спочатку через Корпус пройшов, перед тим, як тут окопатися. Повернеш потім... — він зробив невелику паузу і з акцентованою багатозначністю додав. — Коли повернешся!

«Повернеш, коли повернешся! Повернеш — коли повернешся...»

— Ну, ось і все… А ти боявся

Климук здивовано подивився на медсестричку. Дівчина мило посміхнулася і неквапливо промокнула серветкою рота.

— Все, мужчина, можна одягатися. Сеанс закінчено.

«Фіга собі! Ось це задумався!»

— Усе?

Питання зірвалося з язика раніше, ніж Климук усвідомив дурість і комічність ситуації.

— Хе, я бачу, тобі сподобалося?.. — дівчина двозначно посміхнулася, сіла Весту на коліна, а голову поклала на плече. — Можна й пгодублювати пгоцедуру. Про всяк випадок. Гаптом пегший згазок пошкоджено? Якщо встигнемо. Сподіваюся, допомогло. Усе що тгеба згадав?

— Ти про що?

— Цього мені знати не належить... — від колишньої, мило і сексуально картавлячої лоретки не залишилося і сліду. Климука обіймала за шию сувора, хоч і дещо манірна вчителька. І голос відповідно знизила до ледь помітного шепоту.

— Одне попередження. Кімната екранована за категорією «прима». Активація неможлива. Вам треба вийти хоча б у коридор.

— Яка активація? Чого?

 Дівчина знизала плечима.

— Вибачте, я виконала свою роботу в межах завдання і доступу. І, будь ласка, трохи тихіше. Жалюзі лише для відведення очей. Насправді, і перегляд, і прослуховування залишилися.

— Прокляття! — Вест схопився за голову, потім згадав, що, все ще сидить з розстебнутими штанами. Тож зсунув трохи дівчину і став приводити себе в порядок. Його погляд ковзнув по руці і зачепився за перстень випускника. Точніше, перстень невідомого офіцера.

«Смикни за кільце, парашут і відкриється… Кільце евакуації!»

Все інше випливло з підсвідомості, наче тільки й чекало команди.

— Ну, нарешті, — полегшено зітхнула дівчина, помітивши зміни в погляді Климука.

— Так, згадав… — Вест наблизив губи до рожевого вушка. Збоку повинно бути здавалося, що парочка фліртує після процедури із сексуальним підґрунтям. — Кажеш, треба вийти?

— Обов'язково.

— Але як?

— Найкраще відразу… — медсестричка притиснулася вже й поклала руку Веста собі на груди. — Я відчиню двері і зупинюся в проході. Ви штовхнете мене у спину. Ми разом випадаємо в коридор і падаємо на підлогу. Потім, я ніби вивертаюсь і опиняюся зверху… Поки охоронці отямиться, та мене стягнуть — у вас буде секунд сім-вісім. Повинні встигнути.

— А що буде з тобою, коли я зникну?

— Зі мною? — здивувалася дівчина і цмокнула Климука в щоку. — Дякую за турботу… Ну, ймовірність, що метр у люті стратить усіх, повністю виключити не можна. Тільки навряд. У нього розум завжди головніший за емоції. Та й що взяти з безмозкої білявки?.. Крім того, що вона й так дасть... особливо не мнучись.