Розділ 31

Ось уже кілька хвилин метр Нік-кита, він же глава СВВІБ, пер Імперії та граф Арктуріанський походжав кімнатою, заклавши руки за спину і щось тихо бурмотів. Чи запитання Веста застало його зненацька, чи ще щось пішло в розмові не так, як планувалося, але він замовк, підвівся з крісла і, нічого не пояснивши, почав походжати з кута в кут.

— Метре, я взагалі нікуди не поспішаю, і ми можемо перерватися в розмові хоч до ранку. Тим більше що, як каже мій біологічний годинник, до нього всього пару годин залишилося.

— Що? — метр зупинився. — А ні. Зараз продовжимо. Просто спина затекла… Роки, знаєте. Давно час на спокій… Але, на жаль, з такої посади на заслужений відпочинок проводжають виключно верхи на лафеті.

— Може, ще кави? — поцікавилася Антоніна.

— Ну, тоді й канапки давайте, — вирішив підіграти співрозмовникам у незрозумілій паузі Климук.

— Приєднуюсь, — кивнув метр, неквапом сідаючи в крісло. — Дай розпорядження. Нам і справді підкріпитися не завадить.

Інспектор Левінсон зачекала кілька секунд, може, будуть якісь додаткові доручення, і вийшла.

— А чому просто не наказати, залишити нас? — поцікавився Вест.

— Що ви, мій принце. Інспектор знає про вас усе. Жодних нових таємниць ми б їй не відкрили. Я розумію, вам здається, що я для чогось підступно тягну час. Молодим важко зрозуміти людей похилого віку. А в мене банально розболілася спина. Відволікає. Так ось, повертаючись до вашого питання… Ви не вгадали мій принце, імператора не втаємничено. Його Величність не тільки нічого не знає про операцію «Еннемі», але навіть не підозрює, що таке взагалі можливе.

У Веста з рота рвонулося відразу кілька запитань, але він стримався.

— Так, ви усе вірно почули.

— Але чому?

— Все просто, мій принце. Імператора не дарма називають честю та совістю. Приймаючи жезл влади, він приніс клятву, де є такі слова: «Клянуся ніколи не брехати своєму народові». І якщо ви вважаєте, що це порожні слова, то помиляєтесь. А тепер, уявіть собі на хвилинку, що Його Величність усе знає, і на черговій прес-конференції, якийсь журналіст у гонитві за сенсацією, випадково щось подібне ляпне. Розумієте? — метр перевів дух. — На самому початку ще обійшлося б чередою звільнень, а тепер — якщо громадськість дізнається правду, відкат перевищить усі отримані преференції. Імперію буквально розірве на клапті.

— Ліки виявилися страшнішими за хворобу?

— Ні, — похитав головою метр Нік-кита. — Якщо не припиняти лікування. А до того йде. І врятувати ситуацію зможете тільки ви, Ваша Високосте. Ось чому ви тут, і я все так докладно розповідаю.

— Як саме?

— Ви станете першим Імператором, котрий знатиме правду, але зможе промовчати.

— Зачекайте, метре, — підняв руку Вест. — Ця відповідь породжує цілу купу додаткових питань. Починаючи хоча б з того, що мій… так, вакуум вас забирай, таки переконали!.. Мій батько ще живий і живе! Друге — що змінилося? Чому саме тепер? І потім — а як же Присяга?

— Почнемо з кінця, якщо дозволите.

— Та хоч збоку.

— Дякую, — глава СВВІБ вдав, що не помітив ні роздратування в голосі принца, ні єхидства. — Присягу ми обійдемо. Нинішня медицина не пара колишньої. І психологи давно вигадали, як поставити блок на більшість імперативів Імператорської присяги. Ось тільки ви перший, хто погодиться на таке втручання в особистість.

— Допустимо.

— Друге… Чому саме тепер? За правління Алекс-сандра І «Мудрого» все тільки починалося і про витік інформації можна було не побоюватися. Повірте, мій принце. Це не так складно, як здається людям, які не мають уявлення про те, як усе влаштовано у секретних службах. А дев'яносто дев'ять відсотків з апарату СВІБ ніколи не знали і так і не дізнаються, чим і для чого вони насправді займаються.

Метр глянув на Климука, помітив на його обличчі недовіру й кивнув головою.

— Ну гаразд. Ось вам приклад. У НДІ ведуться розробки надсекретної зброї. За ними, звісно, ​​наглядає служба безпеки. Тому всі записи у дослідницьких журналах ведуться у двох примірниках. Один — робочий, для внутрішнього використання. Другий — в архів СВВІБ, для контролю. Мало що може статися. Диверсія, скажімо. І всі матеріали в інституті будуть знищені. З робочими документами зрозуміло, а ось із тими, що прямують до архіву — ситуація складніша. Служба безпеки, як і будь-яка інша воєнізована структура, має ряд рівнів допусків. І ті, хто на вершині піраміди, неодмінно хочуть знати, що відбувається на підвідомчій їм ділянці. Звідси нікого не дивує, що голові СВВІБ та його заступникам постійно направляються рапорти, які містять екстракт усіх подій. У тому числі й про хід випробувань.

— І не лише у воєнізованих…

— Згоден. Але у цивільних інституціях все складніше. А тут наказ начальника не заведено обговорювати. Пояснення з розряду «так треба» проходить у більшості випадків, навіть на рівнях вище за середню ланку. Так от... Прийнято вважати, ніби керівництво, ознайомившись із рапортами, їх нищить. А якщо ні? Скажіть, мій принц, як ви думаєте: такі підказки, нехай і вихолощені, допоможуть іншим дослідникам у тій самій галузі? Наприклад, НДІ того ж профілю, що тільки розташований на Белоні.