Розділ 29

Якийсь час тишу розганяло тихе дзижчання компресора холодильника, що посилено стискав фреон у системі охолодження. А може у вухах шипіла, закипаючи, сіра речовина, не в змозі переварити почуте?

Вест одним ковтком допив каву. Потер скроні.

— Я правильно почув?

— Так, мій принце. Жорстокий ворог, з яким Імперія бореться століттями, був народжений у надрах аналітичного відділу СВВІБ.

— Я не розумію…

— Охоче ​​поясню. Алекс-сандр І «Мудрий», зайнявши престол оновленої імперії, насамперед зажадав прогнозу розвитку Ирія на найближчі століття. Аналітики взялися за справу і через кілька тижнів дійшли одностайної думки: за такого стану зовнішньої та внутрішньої політики імперія приречена. Не далі ніж через два покоління відбудеться остаточний розвал Ирію, з подальшим дробленням створюваних спілок на ще менші адміністративні структури. Аж до суверенітету в межах однієї зіркової системи.

— Сумна перспектива.

— Не так, щоб дуже, — метр пожував губами. — Людська спільнота є досить пластичною. І вже не раз доводила це. То розпадаючись на дрібні групи, сформовані за племінним принципом, то знову збираючись у немислимі, але цілком стійкі конгломерації. Проблема на рівні розвитку системи. Одна справа — стародавні джерела енергії, і зовсім інша — енергетична інфраструктура імперії. Після здобуття незалежності більшість відокремлених міні-держав та федерацій виявляться не в змозі підтримувати на належному рівні виробництво та зберігання енергоносіїв. А вихід з-під контролю лише однієї такої станції…

Метр Нік-кита замовк, даючи Весту самому додумати. А тому й думати не було потреби. Вибух анігіляційного заряду миттю став перед очима. Кожен, хто хоч раз бачив це пекло, нехай навіть лише на тренувальному полігоні, не забуде цього кошмарного видовища ніколи.

— Так, — граф Арктуріанський зауважив, що його слова справили потрібне враження на співрозмовника. — Розрахунки підтверджували саме такий розвиток подій. Після чого цілком ймовірне скочування в кам'яний вік тих народів, які вціліють після техногенних катастроф. І повернення в епоху що передувала освоєнню Космосу — всіх інших.

— Жах ...

— Звісно. Причому, прошу зауважити, мій принце, що цей жах чекав на людство не у віддаленому майбутньому, а безпосередньо загрожував онукам людей, які зробили розрахунки. Як ви гадаєте, вони були готові змиритися з долею, що приготована їх близьким?

— Навряд.

— Цілком вірно. І ще…

— Ще?

— Та Ваша Високосте… Був ще один прогноз. Ще фантастичніший. І оскільки він нічого не додавав до загальної картини, ми його не брали до уваги. Так, запасний варіант... котрий лише підтверджував, що зволікання смертельно.

— Я слухаю.

— Загалом, частина аналітиків-футурологів вважала, що в найближчому майбутньому нам доведеться зіткнутися з ворожою цивілізацією.

— Цей прогноз застарів ще до народження мого прапрадіда. Це не серйозно.

— І знову ви маєте рацію. Уже в це точно ніхто не повірив би. Та й не потрібно. Вистачило першої частини... Доповідь імператору голова СВВІБ притримала, а аналітичний відділ отримав нове завдання. Знайти спосіб змінити майбутнє. Ціною будь-яких жертв, допустимих у порівнянні з кінцевим результатом.

— Оскільки з того часу минуло майже століття, а Імперія, як і раніше, єдина, мабуть, вони впоралися.

— Відповідь була простою і лежала в основі людської психології. Люди — тварина стадна. І ніщо їх так не зближує та не поєднує, як спільна небезпека. Ворог, перемогти якого можна лише об’єднаними зусиллями.

— Так, — кивнув Климук. — Одабаші любив примовляти, що гуртом навіть батька легше бити.

— Це одна з тих приказок, які наш аналітичний відділ реанімував та пустив у маси, готуючи психологічний ґрунт, — усміхнувся метр. — Впроваджуючи, так би мовити, необхідний настрій. Як ось цей вірш, пам'ятаєш: «Одиниця — нісенітниця, одиниця — нуль, один — навіть якщо дуже важливий — не підніме просту п'ятивершкову колоду…»

— «Погано людині, коли вона одна. Горе одному, один не воїн. Кожен дужий йому пан, і навіть слабкі, якщо двоє... » — Виказав освіченість і Вест. Тим більше, що ці вірші йому по-справжньому подобалися.

— От-от… Прорахувавши всі можливі варіанти, аналітики зійшлися в одному: людству потрібний зовнішній ворог. Страшний, таємничий та умовно непереможний. Такий, щоб до кожного мешканця на околицях Імперії дійшло — пощади не буде нікому. У Всесвіті залишимося або ми, або вони. А якщо такого ворога немає, його слід негайно вигадати.

— Зачекайте! Ви хочете сказати, що весь цей час Імперія воює із примарою?

— Ні, що ти. Фальсифікація виключно в інформаційному полі не протрималася б так довго. Усе реально. І війна, і Еннемі… і жертви.

— Я щось заплутався, — похитав головою Вест, мимоволі поглядаючи на холодильник. У роті знову пересохло, немов після десятикілометрового маршу. — Де ви їх знайшли?

— А пам'ятаєте, мій принце, я питав вас про етичність жертвувати малим заради більшого?

— Ви хочете сказати, що імперія воює сама із собою?