Розділ 27

— Е, ні, люба! Так не піде! — Климук потягнув Антонину назад на вже нагріте місце біля стовбура дерева. — Сказавши «а», кажи й «б». Допуск допуском, але є питання, на які заборона не накладена.

— Весте, будь ласка! — інспекторка Левінсон озирнулася на охоронців. Отримавши команду не втручатися, ті знову завмерли, як скам'янілі. — Зрозумій же ти, дідько мене забирай, — я не маю права.

— Скажи, дівчинко, а кому зарахується моє вербування? Метру, чи тобі? — ніби ненароком поцікавився Климук. — Хочеш, я після повернення, підтверджу на будь-якому рівні, що готовий до співпраці тільки завдяки проведеній тобі роботі? І виключно з тобою чи твоїм посередництвом? Переконала остаточно, типу… своєю щирістю та відвертістю. Як вважаєш, це допоможе у просуванні по службі? Погони старшого інспектора, чи хто там у вас наступний за званням, мабуть, сняться ночами, так? Ні?.. Чи все-таки так? Тоню, я ж пам'ятаю, якою ти була честолюбною.

Дівчина озирнулася ще раз на охоронців. Статуї, та й годі. Притулилася до Веста, ніби знову збиралася поцілувати його, але натомість ледь чутно прошепотіла нам вухо:

— Коли Імператором станеш, не забудеш?

— Обіцяю… — тепер Климук поринув у хвилю дурманного аромату, що линув від волосся дівчини. — Головою СВВІБ підеш? Я ж не лише штани протирав у Оджаку. Золоте правило керівника теж вивчив: якщо хочеш працювати спокійно — ключові пости мають обіймати лише віддані особисто тобі люди. Впевнений, і у верховної влади ті ж постулати. А ми з тобою, як би там не було, зовсім не чужі.

— Дякую. Пропозиція приємна, але не в тему... — Відповідь була трохи голосніше, так щоб і охоронці почули. — І взагалі, лейтенанте, хто кого вербує?

— Ну, ви даєте, пані інспекторе, — Вест відповідав тембром та інтонацією на рівні, запропонованому дівчиною. — Звичайно ж, ви мене. І вербуєте, і… — Климук понизив голос, — підступно спокушаєте.

— Навіть не мрій, — пирхнула Тоня. — Будете своїм фавориткам голови морочити, мій принце. А я лише один із скромних гвинтиків вашого державного апарату. Хоча… — голос дівчини знову набрав оксамиту. — Якщо такою буде ваша воля… Як ваша вірнопіддана…

— Ні, то ні… — Вест поквапно зменшив у голосі кількість фривольності. — Але на кілька запитань я все ж таки сподіваюся отримати відповідь.

— Гаразд, Климук. Яким ти був, таким і залишився: мертвого вмовиш… — здалася Антоніна. — Тільки метр дуже не любить, якщо перебіг подій вибивається за часові рамки його розрахунків. А згідно них ми вже повинні рухатися до Міста. Так що, давай зробимо це швиденько.

— Звучить двозначно, — не стримався Вест і голосно пирхнув.

— О Великий Космос! Ну, чому чоловіки всі такі однакові і настільки передбачувані?

— А як же інакше ви могли б заманювати нас у свої пастки, якби ми відрізнялися розумом і кмітливістю?.. — Вест знову притиснувся до ніжної щічки дівчини. — Не сопи. Це задля конспірації. Жарти убік. Питання перше! Ви стверджуєте, що я наслідний принц?

— Так.

— Мене викрали у дитинстві?

— У тринадцять років, Ваша Високість.

Вест помовчав секунду, обмірковуючи. Потім пробурмотів:

— Слухай, Тоню. Цілком можливо, що я і високість, і спадкоємець, і таке інше — але я ще не звик до титулів. Давай, поки все вляжеться, я залишусь для тебе колишнім Вестом?

— Я постараюся… Весте.

— Дякую… Тож на чому ми зупинилися?

— На викраденні.

— А потім викрадачі змінили мені пам'ять?

— Так.

— І відправили до Оджака.

— Так.

— Навіщо?

— На твої пошуки було кинуто всі сили СВІБ. Армія, поліція, муніципальні формування. Ці хоч і не знали, кого саме шукають, але ж ти розумієш — така дрібниця, на старанність не впливає. За наказом Імператора перекрили всі космопорти та вузлові ТФ-станції. Усі місця масового скупчення оснащувалися спеціальними датчиками, хоча це вже тільки для видимості і заспокоєння Його Величності.

— Ну, так. Звичайна справа. Якщо не можна отримати результат, треба хоча б зобразити запопадливість.

— Можливо, — не заперечувала Антоніна.

— Я перебив. Продовжуй... Так чому все-таки Оджак?

— Де найпростіше сховати підлітка? Серед сотень таких, як і він. Тим більше що в Оджак приймають сиріт з усієї Імперії, які часто нічого не пам'ятають ні про своє дитинство, ні навіть про те — звідки вони родом. Ідеальне прикриття для ще одного невідомого хлопця. Горезвісну голку простіше відшукати в копиці сіна, ніж принца серед яничарів. Особливо, якщо не забувати, що над тобою попрацювали не лише психологи, а й пластичні хірурги.

— Якщо я правильно пам'ятаю, для вирішення завдання з голкою, копицю пропонується спалити, а над попелом поводити магнітом. Правильно?

— Це ти про що зараз?

— Забула? Одна з легенд Корпусу яничар розповідає про те, що в імператорської крові імунітет до будь-яких отрут.

— Так. Це правда.

— Ну то чим не спосіб виявлення?