Розділ 20

— Стоп! — горло пересохло, і голос Веста хрипів, як при ангіні. А від хвилювання навіть піт на чолі виступив.

Дівчина зупинила відтворення відео.

— Щось не так?

— Далі один із них, у пошуках аварійного маяка, увійде до зони викривлення простору, знайде останнього з уцілілих медиків. Але той відкриє по ньому вогонь і самоліквідується?

— Так, — кивнула Уна. — Ти вже десь бачив цей запис?

— І не один раз…

— Де?

— Що? — задумавшись про своє, Климук не одразу усвідомив суть питання. — А-а… це не має значення. Тобто важливо, звичайно. Надзвичайно, навіть. Думаю, багато хто здивується... Але, не зараз.

Вест помасажував скроні, збираючись із думками.

— Уно, нам треба негайно йти з дому.

— Нам?

— Так! Скажи, тобі є де сховатися?

— Сховатись?

— Що ти кожне слово перепитуєш? Хіба я незрозуміло висловлююсь? І мені, і тобі!

— Я не розумію…

Вест фігуристо вилаявся, правда рідною мовою, щоб не бентежити Уну. Допомогло. До лейтенанта повернулася здатність мислити спокійніше і зважено.

— Вибач. Я не подумав про це одразу, занадто зрадів можливості проникнути в Місто. Та й не знав, що все так обернеться. Розраховував перекантовуватись ще пару днів і піти по-тихому. Хто ж міг припустити, що доля зіштовхне нас із гангстерами? Ти мені віриш?

Схоже, дівчина і справді поки що не перейнялася. Дуже спокійною вона виглядала. Трохи розгубленою — це так, але зовсім не схвильованою.

— За невдовзі мною прийдуть... — Вест постарався надати голосу максимальну переконливість. — Обов'язково прийдуть. Ватажок гангстерів щось запідозрив і не заспокоїться, доки все не з'ясує. А отже, дуже скоро сюди нагрянуть ваші спецслужби. Сам я зумію втекти, але тебе вони теж у спокої не дадуть.

— Чому? — дівчина не вдавала, вона справді не розуміла. — Я ж ні в чому не винна?

— Це нам з тобою відомо, — зітхнув Климук. — Контррозвідці — ні. Може, в добровільні пособниці шпигуна тебе й не запишуть, але допитуватимуть дуже довго, доки не визнають усе до найменших подробиць. А оскільки впевненості в тому, що ти розповідаєш правду, вони не матимуть — отже, можливий і допит третього ступеня.

— Мене допитуватимуть?.. — зблідла Уна.

— Я не знаю ваших законів, — завагався на мить Вест, — але навряд чи вони дуже ліберальні до своїх громадян. Зважаючи на те, що я встиг побачити, то навіть навпаки. «Все в ім'я перемоги!» Здається цей імператив влада втовкмачує вам у голови з дитинства?

— Але ж вони розберуться, зрозуміють?

Вест невиразно знизав плечима.

— Не думаю, дівчинко, що тобі від цього полегшає. Та й навряд… Зазвичай у таких випадках, правдивість слів, підозрюваного підтверджується лише його смертю. Або кати самі добивають безіменного героя зі співчуття.

— Ти навмисне мене лякаєш, так? — Дівчина стиснула кулаки і гордо випросталася. — А насправді хочеш щось вивідати?! Якусь таємницю…

— Я й не припускав, що ти є носієм державних секретів… — зобразив усмішку Климук і махнув рукою. — Перестань. Замість того, щоб зображати борця з агресорами і шпигунами подумай, де сховаєшся. А найкраще — взагалі виїдь бодай на якийсь час зі столиці.

— Це неможливо.

— Чому? Світ величезний. Завжди можна знайти місце, де не будуть ставити зайвих питань. Гроші з картки переведемо в готівку. Влаштуєшся якось. Може, з меншим комфортом, зате залишишся живою!

Уна заперечливо похитала головою і присіла на краєчок дивана.

— Ось тепер я справді вірю, що ти чужий. Тільки прибулець з іншого світу міг сказати подібну нісенітницю… Весте.

— Поясни?

Замість відповіді Уна вийняла з кишені жакета знайому книжку посвідчення особи та показала її Климуку.

— І що?

— Я не зможу пояснити, як це діє, але без неї я не пройду далі найближчого перехрестя. Мене зупинить перший патрульний. А поки я з паспортом у кишені — службі безпеки завжди відоме моє місцезнаходження. Навіть якщо я, якимось дивом, опинюся на протилежному боці планети. У нас ніхто і ніде не пропадає безвісти.

Дівчина сховала документ та продовжила.

— Років сорок тому, батьки казали, що подібне зникнення ще було можливим. Але потім — учені щось таке вигадали, і всіх взяли на облік. Спершу навіть хвилювання якісь були, протести, акти громадянської непокори. Але ЗМІ дуже швидко і зрозуміло пояснило, що це робиться виключно для безпеки держави, ще один заслін проти агресора та захисту прав особистості, і головне, — направлене виключно на злочинців, а законослухняним громадянам це абсолютно нічим не загрожує. Люди похвилювалися, похвилювалися і заспокоїлися. А там і звикли. Моє покоління вже зовсім не звертає на це увагу. Тим більше, що Таємна поліція, здається, і справді не використовує можливості такого стеження. В кожному разі, у суді не приймають доказів, зібраних із застосуванням цієї техніки.