Розділ 16

Невисокий, середньої статури чоловік, з абсолютно звичайним обличчям, побачивши людину, що входить до холу офісу Таємної поліції, насилу стримав здивований вигук і поквапно начепив назад маску байдужості, що притаманна портьє.

І все-таки його нетипова поведінка не залишилася непоміченою. Парубок, що сидів у кутку для куріння, такої ж середньостатистичної зовнішності, одразу поглянув на двері і швидко прикрився великим глянцевим журналом, з оголеною красунею, що розляглася на всю обкладинку. А електрик, котрий вже мав намір відпочити, раптом передумав і потягнувся лампочкою до плафона, незважаючи на те, що до патрона він не діставав на добрих пів метра.

Несподіваний відвідувач, байдуже мазнув поглядом по глянцевих принадах розкутої дівчини, трохи довше задивився на «електрика», що чомусь вперто ігнорував три верхні щаблі, і більше не звертаючи уваги на викликаний переполох, впевнено підійшов до стійки і кивнув черговому, :

— Я до комісара Квінтета.

— Перепрошую, пане, — портьє ще якось намагався вплинути на позаштатну ситуацію. — Ви впевнені, що не помилились адресою?

Чоловік обмежився кивком.

Портьє почекав кілька секунд, але оскільки ніяких пояснень не було, а відвідувач чекав, неохоче натиснув кнопку внутрішнього зв'язку.

— Так? — буркотливо озвався через кілька секунд динамік.

— Шефе, тут до вас Стів Хаупер завітав! — доповів портьє. — Які будуть розпорядження?

Та обставина, що його одразу впізнали, Стіву явно не сподобалося, але він навіть не ворухнувся, лише губами пожував. Тоді як в очікуванні відповіді комісара, курець звернув у трубочку журнал, а електрик зліз із драбини.

— Ну, нехай заходить, якщо прийшов… — не змінюючи інтонації, дав добро динамік. — Проведіть…

— Гаразд.

Портьє клацнув тумблером і кивнув парубкові з журналом. Але той уже й сам квапливо наблизився до відвідувача.

— Дозвольте…

Не випускаючи з рук журналу, він спритно провів долонями по одязі Стіва. Від коміра до манжет штанів.

— Смішно… — процідив Стів. — Я схожий на ідіота?

— Інструкція… — знизав плечима портьє і з серйозним виразом додав. — Самим набридло. Не повірите, що рік просимо встановити нормальний сканер. Напередодні один торговий агент півгодини намагався продати нам бритву з вічним лезом. А ми так і не зрозуміли: всерйоз, чи розводив.

— Жартівник, трясця…

— Прошу вас, — парубок із журналом закінчив обшук і вказав рукою на один із трьох ліфтів. — Нам сюди.

Ліфт наче чекав. Двері кабінки відповзли вбік, як тільки Стів підійшов до них.

— Прошу.

— Поверх? — Запитав Стів, бачачи що охоронець залишається зовні.

— Не турбуйтеся...

Двері зачинилися, і ліфт м'яко поповз униз. Втім, цього слід було очікувати. На поверхні вже давно не будують нічого важливого у військовому та державному значенні. Або мобільні об'єкти, або так зариті, що ніяким орбітальним бомбардуванням не дістати. Лише повним знищенням планети. Чи такими зміщеннями тектонічних плит, після яких у просторі залишиться плавати гола кулька, що пашітиме жаром розпеченої магми.

Ліфт неквапливо опускався близько тридцяти секунд і тільки після цього випустив Стіва в черговий хол, де на нього чекав ще один охоронець. Побачивши його, Стів подумав, що або у нього галюцинації, або ліфт не стільки засіб пересування, як кабіна огляду більш ретельного, ніж на це здатні руки людини. Занадто вже цей охоронець був схожий на того, хто залишився при вході. Але, придивившись уважніше, знайшов пару відмінностей і заспокоївся.

— Ідіть за мною.

Охоронець провів Стіва довгим коридором, розділеним герметичними перегородками з органічного бронескла на кілька відсіків, і зупинився перед такими ж, як і десятки інших, непримітними дверима.

— Проходьте.

Стів не змусив просити себе двічі. Ступив у відчинені двері і опинився в досить просторому кабінеті, що пах озоном.

«Одне з двох, — посміхнувся подумки. — Або повітря навмисно насичують киснем, або комісар щойно влаштовував рознесення підлеглим, і запах грози ще не вивітрився».

— Добрий день, пане Хаупер! — підвівся йому на зустріч через масивний письмовий стіл кремезний чоловік, років п'ятдесяти. Геть лисий, але з гротескно пишними, рудими вусами. Такі самісінькі бутафорські вуса продаються на маскарадах разом із пластмасовими окулярами. — Сподіваюся, ви не зізнаватися? Бо ми криміналом не займаємося. Не цікаво, знаєте…

— А імперськими шпигунами цікавитеся?

Стів хоч і вібрував трохи, але тримався. Зараз йому як ніколи раніше знадобився весь досвід гравця. Хто не знає, що блефувати найважче не з парою, а маючи на руках як мінімум каре.

Комісар Квінтет вказав рукою на стілець перед столом.

— Оптом чи вроздріб?

— Поки що рекламний екземпляр… — Стів постарався максимально невимушено розташуватися навпроти. — Але, у чудовому стані.

— Он як?.. — пробурчав той і гаркнув, дивлячись кудись у поверхню стільниці. — Інспектора Левінсона до мене.