Розділ 14

«Знову?! — з роздратуванням і здивуванням подумав Вест. — У них тут що, поголовні статеві проблеми? Як тільки трапляється на очі молода дівчина, так і починаються собачі весілля? А з іншого боку… Що нам відомо про культуру та традиції Белони? У чужу систему зі своїм статутом лише Імператор ходить…»

— Лапи прибери! — дівчина спробувала звільнитися, але здоровило навіть не ворухнувся. Розуміючи, що з однаковим успіхом могла боротися з опорною колоною, яка утримує стелю магазину, Уна кілька разів сіпнувшись, вгамувалась, зате підвищила голос. — Стіве, скажи цьому кабану, нехай забере свої граблі! Ми всі віддамо! Віллі вранці отримав кредит, тож шукайте собі іншу дурну, а мене на понт брати не треба.

— Ух ти, у нашого кошеняти голосок прорізався? Та ще такий грізний… — засміявся Стів. — Ти вже пробач нас, грубіянів, мала... Але дозволь самим вирішувати: брати чи не брати. А так само що, з кого і скільки разів, — рука Стіва пірнула в кишеню куртки. — Твій братик учора не захотів цього зрозуміти, тож я змушений витрачати свій час ще й на тебе. Вчити, типу...

У руці бандита з'явився жахливий на вигляд ніж. Не дуже довгий. Дюймів десять разом із рукояттю, зате дуже широкий, весь у якихось шипах, зазубринах та дірах абсолютно незрозумілого призначення. Клинок навіть на вигляд абсолютно нефункціональний і незручний для бою, але для психологічного впливу краще не придумати. Побачивши його, дівчина завмерла і більше не відривала погляду від блискучого леза, як загіпнотизована. Точнісінько як жаба перед змією.

— От і молодчинка, — похвалив Стів. — Бачу, ти все зрозуміла. А почнеш кричати, то зіпсую фотографію так, що жоден майстер назад не зліпить.

Він обійшов прилавок і поклав вільну долоню Уні на груди. Дівчина смикнулася, але вперлася спиною в амбала.

— Ні, будь ласка… — прошепотіла враз побілілими губами. — Віллі скоро повернеться. У нас є гроші.

— Як ти вже дістала, дурепа! — загорлав ватажок бандитів. — Який ще, до біса собачого, Віллі? Твій братик здох учора! Зрозуміла? Я власноруч про це подбав.

— Цього не може бути… — від здивування дівчина навіть про страх забула.

— Я розумію, що ти білявка, але ж не настільки тупа? — схоже Стів теж збився з настрою, бо навіть ножа опустив. — Мені не віриш, хлопців спитай. Якраз вони й вивозили його тіло на смітник.

— Ні… — Уна похитала головою. — Це неправда. Я сьогодні вранці сама його у банк відправляла… І він…

— Та чого ти її слухаєш, босе? — здоровань підхопив дівчину і спритно закинув собі на плече. — Де тут спальня? Нехай там розповідає свої казки. Якщо сил вистачить…

— Ні! — у розпачі Уна брикнула і зачепила плече Стіва. Той засичав від болю і вилаявся.

— Молодець, Кабан. Схоже, ти тут найрозумніший. Тягни її он у ті двері...

— Ні! — дівчина закричала ще голосніше, за що здоровило гучно ляснув її по відстовбурчених сідницях.

— Заткнися, якщо хоча б до ранку хочеш дожити.

«Ну що тут вдієш, не дає доля нейтралітет зберігати, — Вест покрутив головою, розминаючи шию. — Загалом, мій вихід!»

Бандит, що загороджував двері, навіть не зрозумів, що трапилося, коли покотився по підлозі від паралізуючого удару, в основу черепа. Решта теж завмерли, коли побачили, хто саме переступив через поріг.

— Добрий вечір. Я не спізнився?

На мить запанувала тиша. Бандити розгублено розглядали того, кого вважали небіжчиком. Але швидко схаменулися.

— А, то ти й справді видряпався, — буркнув Стів. — То ж я не збагну, чого вона весь час торочить нам про братика? Ну, нічого, це можна виправити.

Спритним рухом він вихопив пістолет із плечової кобури, і дві кулі викришили штукатурку там, де секунду тому була голова Веста.

Блискавичне зникнення Смаяла так приголомшило бандита, що коли лейтенант буквально матеріалізувався перед його носом, у Стіва не вистачило духу ще раз натиснути на спусковий гачок. Мабуть, загостреним відчуттям небезпеки ватажок зрозумів, що має справу із силою, яку краще не злити.

Ті братки, що охороняли вхід у магазин, думали повільніше і зброю вийняти встигли, але — стріляти не стали. Навряд чи вони були снайперами, а на такій відстані можливість потрапити в боса, була не меншою, ніж шанс вразити ворога.

— У що за манери у людей… — несхвально похитав головою Климук, свердлячи ватажка поглядом. — Щойно щось не так, одразу: лайка, стрілянина, мордобій... Ні, щоб спокійно обговорити проблему, пошукати консенсус.

Повернувся до здоровила.

— Хлопче, ти дівчину постав на місце. Бо як зробиш їй боляче, я розсерджуся.

Той глянув на ватажка.

— Постав, Кабан… — кивнув той. — Але не відпускай… Схоже, цікава розмова планується?

Уна, як тільки торкнулася підлоги, відскочила убік і схопила з прилавка важкий тесак, що входив у кухонний набір. У бандитів її дії викликали лише усмішку, але оскільки ватажок промовчав, то вони від коментарів те ж утрималися.

— Не сьогодні… — Вест демонстративно позіхнув. — Такий довгий день, стільки подій, а я ще не вечеряв. Давай завтра?

— Завтра, так завтра… — несподівано поступливо погодився Стів. — Оскільки ти живий, Віллі, до сестри твоєї у мене питань немає. Але наша тема досі не закрита. Згоден?