Розділ 12

Задуривши дівчині голову тим, що нібито знає її адресу, перепитувати код тайм-фагу, як і уточнювати, де знаходиться найближча станція, було щонайменше безглуздо і зовсім непрофесійно. Довелося знову сідати за кермо. Добре саме в цей час доби більшість транспортних засобів стояли притиснувшись до бордюрів, чекаючи господарів. Тож до потрібного будинку Вест дістався менше ніж за годину.

Цей мікрорайон відрізнявся від центру міста та тієї частини, де проживали Смаяли. Жодних старовинних, трохи присадкуватих будов чи навпаки — архітектурних надмірностей. Лише висотки. В основному дев'яти та шістнадцятиповерхові будівлі. Окремими величними свічками або цілими блоками — довгими, як оборонні стіни замку, якогось феодала середньої руки.

Бетон, скло і жодних прикраси. Все сіро, буденно та функціонально до огиди. Не дивно, що юна дівчина, яка виросла за таких казематних умов, хоче змінити свою долю. Нехай і не найпристойнішим способом, але вибратися звідси в інший світ. Той, що показують на всіх телевізійних каналах, загальним числом за кілька сотень.

Дивно, але в цьому районі вільних місць для паркування виявилося достатньо. Вест навіть не вибирав. Просто під'їхав під потрібний будинок і поставив "альфу" біля під'їзду.

Ліфт. Двері з акуратно виведеною під трафарет цифрою.

Климук на мить завмер, прикрив очі, вирівнюючи дихання, і натиснув кнопку дзвінка.

На перший погляд дівчина, що відчинила двері, здалася лейтенантові років на п'ять старше тієї Теси, яка запам'яталася йому в кафе.

За той час, який знадобився Климуку, щоб дістатися сюди, Теса встигла щось таке зробити з обличчям і волоссям, що додало її вигляду чарівної таємничості та жіночої стиглості. І якби не зберігся характерний малюнок і напівдитяча припухлість губ, напевно, всупереч старанням дівчини, Вест швидше за все прийняв би її старшу сестру Теси, а то й тітку.

Безмежжя забери жінок з їхньою інтуїцією та іншими почуттями. Климук міг би присягнутися, що на його морді зберігається кам'яний і безпристрасний вираз, а радісна й привітна усмішка Теси моментально потьмяніла.

— Я вам не подобаюсь.

Вона навіть не питала, констатувала.

— Дуже подобаєшся… — щиро відповів лейтенант. — Ось тільки на порозі тримаєш…

— Ой! — Теса квапливо позадкувала, звільняючи прохід. Тут же, природно, зачепилася за щось на зовсім гладкій і навіть не застеленій килимком підлозі. Зойкнула, картинно змахнула руками і опинилася в обіймах чоловіка.

Перевіряти навмисне вона так вчинила чи й справді послизнулася Вест не став. З якого боку не підходь, а дівчина була потрібна йому жива, ціла і взагалі…

Молоде тіло гнучко припало до нього, миттєво обдавши жаром, а наступної миті покірно обм'якло.

Почуття обов'язку, що стоїть на варті, і тому подібна лабуда ще спробували достукатися до свідомості парубка, але марно. Губи Веста самі знайшли ротик дівчини. І поцілунок тривав рівно стільки, наскільки Тесі вистачило подиху.

— Ми не дуже поспішаємо?.. — пробурмотіла вона зніяковіло.

— Нормально, — Климук знову нап’яв на себе маску брутального інспектора і, не випускаючи дівчину з обіймів, ногою зачинив вхідні двері. — Чого даремно час гаяти?

— Як накажете…

 Дівчина трохи відсахнулася, але відразу схаменулася і, повільно відступаючи, потягла Климука за собою. Як виявилося, до спальні.

У напівтемряві, що панувала всередині, завдяки щільно затягнутим портьєрам, все стало набагато простіше і природніше. Тут більше не було обачливої ​​спокусниці, уявного інспектора Таємної поліції, а тільки Єва і Адам котрі знову і вперше відкривали для себе священнодійство любові.

Годинник зупинився, час завмер, світ зник — потонув у безодні карих очей і водоспаді шовкового волосся. Залишивши після себе лише гармонію прискореного дихання та тихих стогонів.

Дівчина дещо вміла. І навіть якщо ці знання мали скоріше чисто теоретичний характер, то вона так самозабутньо і старанно хотіла догодити чоловікові, що Вест вперше всерйоз задумався про рівноправність. Не в процесі, ясна річ, а трохи згодом, коли цілу вічність пізніше він лежав на спині, дивлячись у стелю, відчуваючи на плечі голову Теси і ніжно водячи пальцями по її гладенькій спині.

— Тобі… — Теса замовкла і виправилася. — Вам сподобалося?

— Так, мала. Дякую… Сподіваюся, тобі теж було не надто гидко.

— Що ви, пане інспекторе…

— Віллі.

— Що?

— Ти можеш називати мене Віллі.

Теса тихенько захихотіла.

— Ви ще скажіть, що як порядна людина тепер зобов'язані зі мною одружитися.

Дівчина підвелася і цмокнула Веста в щоку.

— Ви дуже милий і гарний. А я завжди знала, що не треба поспішати. Батьки увесь час намагалися якнайшвидше підкласти мене під сусіда. Фу, старий хрич. У нього навіть удень слина з рота тече. А от ви, пане інспекторе, зовсім інша річ. Молоді, гарні… Ніжні. Та я тільки могла мріяти, стати коханкою такої людини.

— Коханкою?

— Ой, вибачте… — дівчисько злякано пискнуло. — Ні, ні… Я мала на увазі, що хотіла заслужити право стати вашим агентом.