Розділ 11

Вест вийняв із кишені складену вчетверо серветку.

— І що тут за таємне послання?.. — пробурмотів тихо.

Поспішно з різним натиском на білому листку було проставлено вісім цифр. З характерними прочерками між парами.

— До агента не дійшло шифрування центру… — Вест продовжував посміюватися, стравлюючи адреналін, що все ще вирував у крові. — Довелося прочитати вдруге… Ну, варіантів не так багато. Номер телефону. І що це має означати? Принцеса вручила рятівникові ключ від вежі?.. Чи законослухняна громадянка має бажання повідомити щось важливе для таємної поліції? А чому ж ні? Враховуючи специфіку мислення белонців, не здивуюся, якщо мала вирішила закласти сусідів, чи вчителя, що занадто чіпляється… а то й батьків.

Климук заплющив очі. Юна кароока красуня виникла в уяві негайно, ніби тільки й чекала, коли лейтенант згадує про неї.

«Гм, а чому б і ні? Мені ж наказано проникнути в гущу народу. Тож знайомство з ще одним суспільним пластом… — уява тут же підсунула зовсім не ту картинку, яку слід асоціювати з суспільством, але дуже точно гармоніювало з «горизонтальним пластом». — Так, так… Саме те, чого бракує. Уна — сестра за визначенням і тут мене не зрозуміють за жодних розкладів, а Теса — цілком робочий варіант. Бо самотній парубок, який не уникає жіночого товариства, це теж підозріло. Що ж, вирішено, займемося малою впритул і схилятимемо до співпраці з органами правопорядку, так би мовити. І не зійти мені з цього місця, якщо пропозиція не зустріне бурхливого схвалення. Ось тільки якими словами потім процес вербування агентеси у звіті описувати? Гаразд, не дрейф, яничар... Розберемося»

Вест виліз із авто і з насолодою потягнувся. Не розігріті м'язи неприємно нили після бійки з десантниками, але загалом Климук залишився задоволений собою. Підготовкою десантура еннемі прямо скажемо не вражала. Зрозуміло, що яничар, після повного курсу навчання в Оджаку і з імперською зоряною піхотою справиться. Але при співвідношенні один до двох максимум. Та й то попітніти доведеться. А він чотирьох уклав. Герой!.. Ось тільки ліве коліно… Все-таки прилетіло важким черевиком. Добре, встиг пом'якшити удар, а то тільки хруснуло б.

Климук сильно накульгуючи, зробив пару невпевнених кроків і невдоволено подивився вздовж вулиці. Болить, чорт. А до будинку Смаялів шкутильгати не менше кілометра. Біда... Ось до чого призводить використання тільки одного виду транспорту, суцільні затори і припаркуватися нема де. А якби хоч частина населення використовувала флаєри, які можна садити на дахи будинків, то одразу купа місця для машин вивільнилася б.

Якщо чесно, що довше Вест перебував у Місті, то більше у нього виникало питань без відповідей. Занадто багато довкола нестиковок.

Взяти хоч наприклад дисколети, які стоять бозна-відколи на озброєнні у еннемі. Від безпілотних та одномісних, до транспортних монстрів.

Ці машини виявилися настільки вдалою розробкою, що навіть імперська Академія наук перейняла винахід, довела до потрібних гостів, і чудові літальні апарати вже використовуються як у мирному господарстві, так і у військах. Поступово, але впевнено витісняючи з експлуатації попередні типи повітряного транспорту.

Тоді як у самих белонців, причому не на периферії, а в метрополії, Вест поки бачив лише автомобілі з двигунами внутрішнього згоряння. Який сенс виробляти два типи різних видів транспорту, приблизно рівних за собівартістю, якщо можна запустити один конвеєр? Та ще й заощадити величезні гроші на облаштуванні доріг. У сенсі відпаде потреба в їхньому будівництві.

— А ні, мабуть, я поквапився з висновками. Флаєрів немає, а тайм-фаг у наявності. Скористатися не вдасться, оскільки не знаю коду, але подивитися, як там усе влаштовано, треба…

Намагаючись не навантажувати ногу, Вест підійшов ближче до червоно-жовтої заскленої металевої будки з великими літерами «ТФ» на даху. Обережно відчинив двері і зазирнув усередину.

— Тьху-ти, телефон!

Апарат для комунікації, стандартної конструкції, тільки з прибудованою ємністю для збирання грошей за оплату розмови, що висить на тильній стінці, не залишав варіантів для роздумів.

— Значить, я слушно помітив… — промимрив Климук. — Не стикується, однак. До речі… — він вийняв із кишені серветку з номером. — Може, зателефонувати одразу? Жодних невідкладних справ у мене немає. А з Уною і ввечері поспілкуватися можна.

Внутрішній голос не заперечував.

— Що тут написано в інструкції? Ага, зняти трубку, кинути монетку в щілину та набирати… Вперед.

Диск обертався туго і з огидним скрипом незмазаних петель. Декілька секунд Вест слухав хрипкі довгі гудки, а потім мембрана відгукнулася тихим, майже дитячим голосом:

— Алло?

— Я можу поговорити з Тесою?

Телефон перелякано притих на кілька секунд. А потім невпевнено поцікавився:

— Пан інспектор?

— Так. З ким я розмовляю?

— Це я Теса. Ви все ж таки зателефонували ...

— І?

— Пане інспекторе… — голос залунав голосніше й квапливіше, ніби співрозмовниця боялася, що Весту може стати нецікаво і він обірве розмову. — Чи не могли б ми зустрітися? Я під'їду в будь-яке зручне для вас місце, і тоді, коли ви скажете.