Розділ 3

Стіна залишилася позаду. Під розмірене бурчання мотора, хотілося розслабитися і подрімати, але розслаблятися, як і раніше, було занадто рано.

Слухняний кожному руху підборіддя водій повертав то праворуч, то ліворуч, поки Вест не побачив крізь прикриті повіки більш-менш придатне місце.

— Гальмуй. Приїхали.

— Ви живете тут?

Водій, швидше за все, запитав просто так, механічно, оскільки вже притирав джип до тротуару. Але, як навчали у школі, питання без відповідей застрягають у мозку.

— Ні. Прогуляюся перед сном. Може, ковтну ще келішок-другий…

Вест вийняв з кишені третю за сьогодні купюру, вибираючи на дотик найменшу за розміром. Прикинувши, що якщо папірці відрізняються пропорціями, то це і на вартості має позначатися відповідно.

Вгадав, оскільки цього разу на обличчі поліцейського не відбилося особливого щастя, а й розчарування теж. От і славно, нічого розбещувати. Надмірна щедрість теж запам'ятовується.

Вест вибрався з машини, зачинив дверцята і трохи похитуючись попрямував просто напередсебе, з впевненістю людини, що побачила ціль. І тільки після того, як гудіння двигуна остаточно розчинилося в міському шумі, Климук зупинився і озирнувся.

Звичайна невелика, але досить яскраво освітлена вуличка, яких сотні стікаються з усієї округи до центру міста, наче талі потічки до яру. Нічого примітного чи насторожуючого.

Вест вирішив зупинитися саме тут лише тому, що, незважаючи на пізню годину, онде ще працювала кав'ярня... Тобто було місце, де він міг посидіти, зібратися з думками і вирішити, як діяти далі.

У портмоне небіжчика ще шаруділо кілька купюр, і Вест рішуче ступив у двері закладу. Гуляти, так гуляти!

Біля входу його перехопив кельнер і, низько кланяючись, — видно помітив, на якому транспорті приїхав, непомітно й брудно одягнений, пізній відвідувач, — провів Веста до вільного столика.

— Що пан бажає?

— Для початку одну велику каву, вечірню газету та подвійний коньяк.

— Один момент...

Затишна кав'ярня потопала в напівтемряві, і окрім лейтенанта в ній знаходилися два літні белонці, надто захоплені бесідою та власними келишками, щоб роздивлятися на боки.

— Прошу, пане, — миттю обернувся кельнер. — Ось ваше замовлення.

Ароматна кава, газета та фужер з алкоголем опинилися на столику.

— Накажете ще щось подати?

— Мабуть, повечеряю… згодом. На ваш смак… Поки що достатньо.

— Приємного вечора, — вклонився офіціант. — Приймете рішення, кивнете.

Після божевільних, фактично на межі фізичних можливостей людини, перевантажень при десантуванні, Климуку, що промок до нитки і промерз до кісток, все принесене, здалося дарами небес.

Одним ковтком він влив у себе вміст фужера, тутешня подвійна порція виявилася за обсягом трохи більше п'ятдесяти грамів, і взявся за каву... Цей напій приємно відрізнявся об’ємом у бік збільшення (порівняно з наперстком алкоголю) і виявився надзвичайно смачним. Смачніше навіть, ніж удома. Тому, коли показалося денце філіжанки навіть не забруднене гущею, Вест замовив ще одну порцію. І поки чекав, почав переглядати пресу. Точніше, ту єдину тоненьку газетку з гордою назвою «Оплот Миру», котру послужливо поклав на стіл кельнер.

Всю передовицю займала єдина стаття, назва якої, набрана величезними літерами, приваблювала монументальністю. Але не це зараз цікавило розвідника. І новинам прийде черга, лише трохи пізніше. Щоб спробувати начепити на себе чуже життя, бажано хоча б дізнатися, в якому відрізку часу воно протікає.

Газета виявилася датованою двадцять шостим жовтнем тисяча двадцять першого року. За календарем імперії Еннемі, природно. І якщо у кафетеріях столиці не прийнято подавати архівну пресу, то точка прив'язки за часом є. Тепер слід вивчити знайдені документи.

Згідно з відмітками в паспорті, Вільяму Смаялу, а тепер і Весту нещодавно виповнилося двадцять сім років і мешкав він по вулиці «Непереможних героїв» під номером вісімнадцять. Дружиною та дітьми небіжчик, на щастя, виявився не обтяжений... Відсутність в адресному штампі номера квартири наводила на думку про наявність у його власності окремої будівлі, а заразом підтверджувала належність до заможного стану. Але срібна облямівка на пластиковій картці уточнювала, що родина Смаялів все ж не належить до багатіїв, а в кращому разі володіє невеликою крамничкою, таким же кафетерієм, перукарнею чи чимось подібним. Але, як кажуть, підібраному на узбіччі коню в зуби не заглядають, а у світі, де правлять гроші, достаток, хай і не надто великий — найкращий спосіб маскування та можливість для вживання.

Замислившись, Вест кивнув погоджуючись із собою, а коли перед ним опинилася тарілка зі скибкою прожареного м'яса та гарніром, відмовлятися не став. Метаболізм у людей і еннемі практично не відрізнявся, та й взагалі, як йому пояснили майже перед самою відправкою, Климук міг не побоюватися жодної отрути. Так, у нього виявилася вроджена здатність, завдяки якій, при остаточному виборі кандидатів, комісія зупинилася саме на ньому.

За їжею, чудовою кавою та роздумами Вест і не помітив, як минула північ. Схаменувся тільки, коли кельнер став занадто часто зупинятися біля столика і голосно покашлювати, при цьому виразно поглядаючи на годинник над дверима.