Розділ 2

На чужині усе було не так, як удома. Мічману Климуку в голову лізли сотні, тисячі порівнянь побаченого тут, з тим, до чого він звик за свого життя. І, щоб банально не перегоріти від великої кількості інформації, найчастіше навіть не другорядної, а дідько зна якого ступеня, — наприклад, як відсутність розділової лінії на дорозі, — Вест заборонив собі думати і співставляти дані доти, доки не опиниться у відносній безпеці. Кожного приїжджого видають не запитання на кшталт: «Як пройти до бібліотеки?», а розфокусований погляд — результат надлишку вражень. І погоріти на такій дурниці було б дуже прикро.

Перший КПП патрульно-постової служби, якщо вірити карті, знаходився за два кілометри від західної стіни Міста і мав швидше попереджувальне значення. Ненав'язливо натякаючи, що ворогові краще здатися відразу, потім буде набагато гірше!

Так воно й виявилось. Трохи недбалі пози поліцейських, навмисні, ніби приклеєні до губ, на кшталт фальшивих вусів, лицемірні усмішки, що входили у різкий контраст з уже чітко видимими контурами могутньої стіни.

Один з них, у чині сержанта, міцний, широкоплечий і м'язистий хлопець, кинув короткий і чіпкий погляд на Веста, але навіть полінувався вийти з-під затишного навісу, а лише обмежився порухом квадратного підборіддя на фанерний ящик, закріплений на підтримуючому стовпі шлагбауму. Другий поліцейський, що сидів поруч, з погонами на одну смужку менше, тільки голову повернув, але при цьому, як зумів відчути Вест, оглянув подорожнього з більшою увагою і скрупульозністю.

Від цієї пантоміми Климук трохи розгубився. Ось що означає не мати жодного уявлення про місцеві звичаї. Що від нього вимагається? З якого боку тут ця скринька?

«Безмежжя мене забирай, що робити?..» — запанікував лейтенант, чітко розуміючи, що вся його надважлива та надсекретна місія може провалитися, навіть не розпочавшись. А рішення треба приймати негайно, розсерджений непередбаченою затримкою, сержант насупився і відверто неприязно глянув на Веста.

— Ем? (Ну?).

Про значення фрази Климук здогадався по міміці та інтонації навіть раніше, ніж підключився до роботи вживлений мікрочіп перекладача.

«Запам'ятай, як таблицю множення! На Белоні гроші мають велике значення. З їхньою допомогою можна вирішити будь-яке питання. Тому одразу ж постарайся будь-яким шляхом придбати їх якнайбільше, і у складних чи незрозумілих ситуаціях, пускай у хід без роздумів...» — згадалися слова одного з офіцерів-наставників».

Другий постовий неквапливо відірвав зад від лави і підійшов ближче, виразно поплескуючи правою долонею по прикладу автомата, при цьому, неначе ненароком, займаючи позицію зручну для пострілу. Щоб порушника не закривав напарник.

— Емм... (Н-ну...) — скрививши губи в глузливій усмішці, пальцем лівої руки сержант тицьнув у ту саму скриньку. І тепер його голос звучав роздратовано.

Климук, демонстративно позіхнувши, недбалим жестом вийняв навпомацки з кишені якусь купюру, запозичену разом із одягом у покійного Смаяла, і заткнув її за бляху на ремені постового. Задоволено зазначивши, як одразу змінилися обличчя обох поліцейських. Зі зверхнього, на шанобливе.

Розуміючи, що зробив усе вірно і він заробив у цій грі перше очко, Вест владно відсторонив сержанта убік і неквапом рушив далі, всією спиною зображуючи впевненість. Проте не встиг він зробити й кількох кроків, як почув за плечима шанобливе запитання, поставлене сержантом:

— Геро, їм лино масі гарти? (Пан, не бажає скористатися машиною?)

Підсвідомо чекаючи зовсім іншого окрику і не впоравшись із нервами, Климук обернувся надто рвучко, для такої пропозиції. Але цього не помітив ніхто, оскільки зараз постових цікавила лише можливість ще трохи підзаробити.

— Вархен... (Давай...) — крадькома вдивляючись у вічі сержанта, прикидаючись п'яним і ковтаючи звуки, немов язик відмовлявся йому коритися, відповів Вест, все ще очікуючи каверзи. Але нічого небезпечного не відбувалося. Поліцейські були цілком щирими у бажанні послужити тому, хто може собі це дозволити.

— Йо!.. Сита рай, геро! (Добре!.. Один момент, пане!) — зраділо вигукнув сержант, а його напарник бігцем кинувся за вартову будку.

Незабаром звідти почулося хрипіння стартера, потім заревів мотор, а ще згодом з-за рогу висунулося тупе рило армійського джипа. Він, тихо бурчачи двигуном, під'їхав і зупинився поряд з Вестом, з послужливо відчиненими дверцятами.

— Канет тарпона, геро... Замі менстру, геро? (Прошу сідати, пане... Куди їдемо, пане?)

Схоже, витягнута навмання купюра була чимала. І, бажаючи закріпити успіх, замість відповіді Вест тицьнув сержанту ще одну банкноту. Потім незручно видерся на заднє сидіння, пам'ятаючи про те, що бос ніколи не сідає спереду — це місце охоронця, і підборіддям показав прямо перед собою.

Сержант узяв під козирок, кивнув водієві і, потужно заревівши мотором, джип з місця рвонув на третій швидкості. Климук, що вдавав розслабленість, навіть зубами клацнув і подумки вилаявся.

Розмірковуючи тверезо, в наймі автомобіля не було необхідності, тому що до Міста залишалося зовсім небагато, але відмова від запропонованої послуги могла здатися поліцейському патрулю підозрілою. Оскільки не відповідала образу багатія. Якби Вест дав меншу суму, тоді він ще мав варіанти, а так — доводився відповідати створеному образу. Втім, був і бонус. Тому, хто під'їхав на патрульній машині, буде набагато легше пройти перевірку на головній заставі, ніж людині нізвідки.