Інтерлюдія (продовження)

— Цікавий маячок… — засопів Бугрін. — Щось мені все це не дуже подобається, хлопці.

— А нам, можна подумати, подобається? — скипів Єзерський.

— Заспокойся, Андрію, — Василь примирливо підняв руки. — Я зовсім не це мав на увазі. Хто із вас звернув увагу на діапазон роботи маяка?

Єзерський і Котельник знизали плечима.

— А що не так?

— Це закритий канал, який використовується виключно для надсекретних державних повідомлень. Його навіть у списку автоматичних налаштувань немає.

— Справді, — хмикнув Анджей, глянувши на шкалу пеленгатора. — Але ж це ні про що не говорить. Мало, що могло трапитися. Випадковість?

— Угу, — кивнув корвет-лейтенант. — З того самого ряду подій, що й Статут Космофлоту, написаний тисячею мавп, які одночасно барабанять по клавіатурі.

— Я нічого і не стверджую... — визнав правоту командира групи Єзерський. — Просто звернув вашу увагу на цю деталь. А чи матиме вона якусь вагу, чи ні — незабаром побачимо.

На пульті заблимав синій вогник, сигнал максимально дозволеного попередньою програмою наближення до цілі, і катер зупинився. Згідно з даними, що зчитуються з локатора, до джерела сигналу залишалося трохи більше трьохсот метрів. Проте всупереч чудовій видимості і рівному, як більярдний стіл, ландшафту, помітити маяк не вдалося і за допомогою оптики драккара.

У Бугріна навіть очі засльозилися від напруженого видивляння.

— Щоб мені не вислужити пенсію, якщо це не викривлення простору. Ану, гляньте, — він відсунувся, звільняючи місце біля окуляра товаришам. — Може побачите щось більше.

— Дуже схоже, — за хвилину погодився Анджей. — Атмосфера прозора, як вода в порожньому акваріумі, а починаючи приблизно з двадцяти кроків від нас не видно навіть каміння на ґрунті...

— Ще одна дивина, — кивнув Котельник. — Але теж у межах допустимого. Такі установки на станції були. Навіщо їх застосували саме тут: питання іншого порядку. Доведеться комусь трохи прогулятися своїми двома. Штучне викривлення не пропустить техніки. Але це краще, ніж природне. Яке хоч і пропускає все...

— Зате нічого не випускає, — закінчив за нього Анджей.

— Тіпун вам обом на язики, — обірвав товариша Бугрін. — Їх легко відрізнити за рівнем прозорості кордону. Тож давай, Олеже, висади нас ближче до межі зони... Тільки без лихацтва, а то як шваркне — кісток не позбираємо.

Пілот мовчки кивнув головою і зосереджено вп'явся поглядом у центральний екран.

— Командире, — звернувся Анджей до Бугріна. — Дозволь, я перший гляну, що там і як?

— Хтось мусить, — відповів той, — чому не ти?

— Дякую, — найбільш нетерплячому за характером не сиділося і кортіло першому зрозуміти, що тут сталося. А та обставина, що відповідь була схована під купол ВП, ще більше заохочувала цікавість.

Драккар легко торкнувся маніпуляторами ґрунту та завмер. Дані, виведені на екран, вказували що до межі викривлення п'ять метрів і тридцять шість сантиметрів.

— Ну то я пішов? — недбало кинув Анджей.

— Зараз, постривай трохи… — притримав його Олег.

Маніпулятором катера він підхопив досить важкий камінь та запустив цим імпровізованим снарядом у напрямку границі ВП. Камінь немов розтанув у абсолютно прозорому повітрі, як тільки перетнув невидимий рубіж.

— Ага, — досить буркнув Котельник, якимось своїм міркуванням. — А тепер спробуємо по-іншому...

З цими словами він зробив крок драккаром вперед і повільно почав випрямляти телескопічний маніпулятор. Той висунувся на повну довжину, а потім ніби вперся у стіну.

— Ось тепер з'явилася хоч якась ясність...

Олег, легким натисканням кнопки, втягнув маніпулятор і подивився на товаришів.

— Запитання будуть?

Зроблені маніпуляції безпомилково вказували на штучне походження поля ВП.

— Молодець, хвалю за кмітливість, — поплескав пілота по плечу Бугрін. — Сам придумав?

— Ні. Нам зачитували на курсах. Не сподівався, що стане в нагоді, а ось запам'ятав.

— Добре. Тепер Андрій може особливо не мандражувати, — корвет-лейтенант відключив запобіжник замку блістера кабіни. — Давай, дій. І дивись там під ноги...

Анджей перевів захист скафандра в максимальний режим, простягнув руки вперед і обережно ступив у закриту зону. Викривлений простір прийняв його непомітно, наче власну частинку.

— Як чуєте мене? — одразу перевірив зв'язок.

— Чудово! — відгукнулися одночасно з драккара та з рейдера.

— Бачиш щось цікаве або дивне? — не втримався командор.

— Поки що не помітив нічого особливого... Поле не агресивне. Беру пеленг, йду до маяка.

Можна було перевести дух. Усередині купола ВП ніщо не загрожувало людині, бо найнебезпечніший момент — це зона переходу. Проте Анджей буквально відчував небезпеку. Незважаючи на всю абсурдність версії Бугріна, щось підказувало, що Василь має рацію: земляни не могли встановити цей маяк. А якщо так, то очікувати можна будь-якої неприємної несподіванки.