Розділ 7

— Ой, чула, чула, чула…

Ой, чула, чула ти?

Любив козак дівчину…

І з сиром пироги.

Весела і бадьоренька пісенька, що настирливим джмелиним гудінням заповнювала санчастину і прилеглу карантинну територію, особисто у Веста викликала лише роздратування. Незважаючи на переконаність заступника по господарській частині, що невигадливий мотивчик (і в яких архівах він його відкопав?!) повинен піднімати настрій хворих. І підбадьорювати кадетів, з числа тих, що одужують, а зараз заступили на чергування по прибиранню санчастини навчально-тренувального табору.

Ну, а Вест якраз і був занесений до списків тих, хто йде на поправку. До того ж, у однині. Удружив начмед...

Оn справді, добрими намірами дорога вимощена зовсім в іншому напрямку. Підполковник Сокотнюк хотів дати час кадету отямитися, а натомість підігнав своєму завгоспу безкоштовну робочу силу. Чим старшина Змій з усією старанністю поквапився скористатися буквально через добу і не пропускав уже жодного з усіх наступних днів перебування Веста в медчастині. З усмішкою оголошуючи кадету, що якщо той вже ухиляється від занять, то найкращий спосіб дати відпочинок мозку — помірне фізичне навантаження. А для профілактики психічних травм — прибирання прилеглої території, взагалі незамінний засіб.

Хто знає, може, Вест і погодився б з думкою медичного старшини. Тим більше, що вільне переміщення санчастиною давало йому можливість заходити в «акваріумну» і хоч трохи бачитися з Тонею. Якби саме цієї хвилини Климук не намагався навести блиск у вузькому просторі між стінкою і прикрученим до підлоги сейфом, у якому зберігалося якесь цінне майно. Причому настільки цінне, що жоден випускник, за весь час існування табору, не бачив цього сталевого монстра відкритим.

Вест сопів, пихкав і проклинав... Не когось конкретно, а взагалі. Дедалі більше переконуючись у тому, що над встановленням сейфа добряче попрацював цілий штат аналітиків Оджака. Оскільки розміщення вогнетривкої шафи саме на такій відстані від стіни, — коли швабра ще ніби пролазить у залишену для накопичення пилу щілину, але неодмінно і безнадійно застряє там при найменшому поступальному русі, — лише волею випадку пояснити неможливо. Ні, як не крути, а без скрупульозних розрахунків ніяк не обійшлося.

— Візьміть собі дівчину,

Віддайте пироги…

Шморгаючи туди-сюди, насадженим на більярдний кий, шматком поглинаючої губки зі списаного фільтра для кондиціонування повітря, завбачливо заготовленої кимось задовго до нього, Вест мимохідь облизнув пересохлі губи.

Зрозуміло, що згідно з третім законом Ньютона, на кожну каверзу, придуману вихователями чи сержантами, курсанти винаходять свої хитрощі та методи, які ретельно приховуються від командного складу і передаються у спадок наступному поколінню жовторотих салаг. Ось і тут примудрилися.

А що вдієш? Традиція, наводити порядок у казармі та інших казенних приміщеннях силами самих військовослужбовців, виникла одночасно з формуванням перших частин професійних збройних сил і за своєю давниною не поступається навіть пісеньці, що весело ллється з динаміків. І не має значення, чим вистелена підлога казарми — титаноберилієвими бронеплитами, армованим плексигласом чи перськими килимами, сплетеними з очерету. Хоча, ні… З тростини, здається, плелися «хідники», а килими, наче, складалися з найтонших дерев'яних пластинок, так щільно притиснутих одна до одної, що між ними виникало міжмолекулярне зчеплення.

Вест на хвилинку задумався, вивуджуючи з пам'яті інформацію про старовинні способи покриття підлоги, а потім так само подумки відмахнувся. Та яка різниця? Він яничар, а не будівельник. Суть в іншому: поки існує армія — будуть і старшини, і днювальні зі швабрами.

— Кадет Климук!

Важко одночасно стати по стійці «струнко» і примудритися сховати від погляду старшини неуставний винахід для прибирання каверзного закутка. Але Вест встиг прилаштувати кий з мочалкою так, що той не впадав у вічі. Це теж входило до загальноприйнятих правил гри. Те, чого старшина не бачив, не вважалося порушенням. Особливо якщо поставлене завдання було виконано.

— Я!

— Кидай швабру і бігцем до свого ортного...

Старшина Змій критично оглянув зовнішній вигляд днювального і передумав:

— Відставити, бігцем. П’ять хвилин для приведення в належний порядок зовнішнього вигляду. Час пішов!

Оскільки Вест був уже не жовтодзьобим першаком, до того ж — нестройовим, і міг дозволити собі дещо вільний стиль у спілкуванні з виховно-педагогічним персоналом, він запитав:

— Не знаєш, навіщо я йому знадобився?

— Вибач, боєць, — насмішкувато протягнув Змій, ось уже кому найбільше йшли емблеми на петлицях. — Капітан Хмелевський не встиг мені про це доповісти. Але, якщо ти нікуди не поспішаєш, то я, зараз, швиденько збігаю і дізнаюся… Зачекаєш?

Можливо, Змій додав би щось ще, але Вест уже зробив крок за поріг медчастини, залишаючи за спиною гучне шипіння герметичної і звуконепроникної переборки, що геть-чисто відсікала подальші перли, цілком передбачуваного старшинського гумору.

Через поспіх не здогадавшись уточнити, де саме знаходиться командир першої орти, Вест, не дуже поспішаючи, рушив до штабного корпусу, розсудивши, що навіть якщо одабаші там немає, то напевно знайдеться хтось, хто вкаже місце його перебування. Паралельно розмірковуючи над питанням: з чого це він так терміново знадобився Хмелю, що ортний висмикнув його навіть із санчастини.