Розділ 5

— Черговому доповіли?

— Ще не встигли, ефенді…

— А чого чекаєте?

— Так хлопця до тями приводив…

Голоси долинали немов крізь скафандр із відключеними навушниками. Вставати не хотілося, але якщо поруч знаходиться хтось, до кого так чемно звертається другий співрозмовник, курсанту лежати не личить.

Вест зробив зусилля і розплющив очі. Він усе ще був у санчастині. Лежав на кушетці, а поряд розмовляли давній фельдшер та підполковник.

— Отямився, герой? — військовий лікар за невикорінною звичкою всіх лікарів одразу ж ухопив хлопця за зап'ястя, а потім відтягнув повіку і зазирнув у вічі. — Угу… Порядок. Пульс стабілізувався. Сісти можеш?

Вест зміг.

— Чудово. Голова не паморочиться?

— Ні… ефенді.

— Валентин Якович... — лікар присів поруч, але заговорив не з Вестом, а з фельдшером. — Чого чекаєш, Федоре? Дзвони черговому офіцеру. Надзвичайний випадок він скрізь надзвичайний.

— Так, ефенді. Вже…

— Ну, давай, боєць, розповідай… Що з вами сталося?

— А як Тоня?

— Не скажу, що дуже добре, та… жити буде. Нормально, загалом. Трохи полежати доведеться, але нічого такого, з чим медицина не могла б справитися.

— А…

— Стоп, воїне! — Воєнлікар трохи зсунув брови. — Так не піде. Давай одразу домовимося: я питаю, ти – відповідаєш. Коротко та чітко. Якщо знадобиться розгорнута відповідь, я уточню. Добре?

Вест тільки кивнув. Якщо не можна питати про Тоню, то все інше не суттєво... Але відмовчатися не вдалося.

— І так. Питання перше, де ти її знайшов?

— На пляжі.

— Черговому доповіли. Зараз буде тут… — вклинився у розмову фельдшер.

— Добре. До речі, кров взяли у хлопця?

— Так, ефенді?

— І що?

— Жодних відхилень. Усі показники у межах норми.

— А мазки із вух?

— Ні.

— Візьміть. Адже він душ ще не приймав? У раковині має морська вода залишатися. Перевіримо на наявність домішок. І відправ санітара на пляж, нехай зачерпне трохи води для порівняння. Тільки обережно. Ми ж ще не встановили причини.

— Як накажете, ефенді.

— То ти кажеш: знайшов дівчину на пляжі? — повернувся до перерваної розмови лікар.

— Так.

— Угу. Що ви там робили після відбою, я не питаю, але ти можеш описати, як з нею трапилося все це…

— Я не знаю, ефенді.

— Валентин Якович.

— Я не знаю, Валентине Яковичу, — слухняно повторив Вест, явно не до кінця розуміючи сенс слів, що промовляються. Надто вже далеко він був зараз у думках, переживаючи заново весь той нічний жах. — Я нічого не бачив...

— Що тут у вас за проблеми? — Вест упізнав голос одабаші другої орти, капітана Хаїма Ліра. — Хто постраждав?

— Дівчина з третьої орти, одабаші. Антоніна Мурина. Сильний опік другого ступеня. Уражено понад п’ятдесят відсотків тіла. Але не термічного характеру, а швидше за все біохімічного походження.

— Бойові ОР?! — черговий офіцер недовірливо глянув на лікаря. — Тут? Ви жартуєте, ефенді?

— Точно відповісти не можу, поки проведено лише попередній експрес-аналіз, але майже певен. Якби ми були не на Інокині, я припустив би, що дівчина постраждала від масової атаки медуз. Ну, або провела ніч у заростях кропиви.

— Маячня!

— Я з цього й почав, Хаїм-ага, — рівним тоном відповів військовий лікар. — Хоча все не так просто. Ось цей молодик, наприклад, стверджує, що знайшов дівчину на пляжі.

— Де? На пляжі? Після відбою?.. — офіцер грізно рушив до Веста, але фельдшер якраз у цей момент сунувся до Веста з ватяними паличками, і ортному довелося відступити. Він невдоволено засопів, але в санчастині навіть чорбаджі підкорявся розпорядженням лікарів.

— Ну, я їм влаштую любощі! Вони в мене рік від осіб протилежної статі втікати будуть, як згадають!

— Ваша влада, однак, спершу дівчині ще видужати треба, — хмикнув військовий лікар. — Та й наш герой не в найкращій формі. Тож пару діб постільного режиму йому вже прописано. Це якщо карантин оголошувати не будемо. Ви б подалі від хлопця трималися, одабаші, якщо не хочете тиждень-другий в ізоляторі провести.

— Дякую, — офіцер відступив ще на кілька кроків. — І все-таки: що мені начальнику табору доповідати?

  — Із цим я й намагаюся розібратися, Хаїм-ага. Але тепер, з вашою допомогою, ми набагато швидше встановимо істину. Ви присядьте, он на тому кріслі, — військовий лікар показав місце за стійкою реєстратури. — Там і чути все виразно, і ніяка бактерія не дострибне.

— Добре… — черговий офіцер якщо й зрозумів насмішку, то це ніяк не показав.

— Отже, боєць, — військовий лікар знову повернувся до Веста, беручи його за зап'ястя. — Почнемо із самого початку. Ви з дівчиною вирушили на пляж з метою… гм, викупатися. Я правильно викладаю?