Розділ 19

Минуло парочка щасливих років разом

Двері автомобіля різко відчиняються і в них не те що сідає-ввалюється моє Янголятко, чи то Демоненя цього разу? 

Щось тут не ладне накльовується.

-на, Даниле Романовичу,-всовує мені в руки якийсь конвертик і гнівно сопе,-подивися, що ти наробив. Я не знаю, що я з тобою зроблю в якості компенсації моральних і...тілесних збитків, але спочатку точно зацілую до непритомного стану!

 Мені боятися чи радіти? А що я гадаю, зараз зазирну в конверт і перевірю.

Чесно сказати, я йтак в ступорі сидів, після того, як улюблена фурія залетіла в машину, а коли відкрив загадковий конвертик, так взагалі випав в осад - у нас буде дитинка...і не одна. Перевіряю, може в мене глюки, бо на знімку я бачу три цяточки. Я ж ніби не спеціаліст у цій справі, але якось гуглив все про вагітність, терміни, УЗД скринінги, тому зробив такі висновки.

 Цілих три янголчтка! Ух, ну ми з Дариною ювеліри, не менше.

-це т-точно?- питаю, піднявши поглян на своє золотко,  їй вистачає просто мого погляду, бо бачу, що її очі вже на мокрому місці, і мені вистачає лише впевнених кивків головою, щоб накинутися на дружину з обіймами,-Боже, дякую тобі, обіцяю берегти своїх рідних завжди,-шепочу десь в районі Дарусиної шиї,-дякую, кохана, обожнюю тебе,- притуляюся до її скроні ніжним поцілунком, а потім заціловую кожен міліметр обличчя, бо не можу тримати цю радість в собі. Я готовий на весь світ кричати, що моя жінка! носить під серцем аж трьох! янголяток.

-ми точно впораємося?-тихесенько питає, будучи ще в моїх обіймах і дивиться прямо в очі.

-точно, золотко моє,-цілую в ніс,-ми-точно зможемо все.

І хто ж міг подумати, ще тоді, далеких три роки тому, коли ми з Дарусею переймалися навчанням і роботою, коли я подумки придушував кожного невдалого її залицяльника, що ми будемо разом, а тим більше, що в нас будуть трійнята. 

Так, життя - штука непередбачувана і ми тому доказ! 

В голові ще й досі лунає її "Так", коли я зробив пропозицію руки та серця своїй дамі. Я старався зробити все, як вона про те мріяла. Якось вона обмовилася, що не хотіла б, щоб їй освідчилися в людному місці чи на чиємусь святі, бо такий трепетний момент їй хотілося би розділити лише з майбутнім чоловіком. Тоді вона була моєю подругою і просто ділилася думками, а я слухав і мотав на вус. 

Так от я так і зробив, то була звичайна п'ятниця, в мене був вихідний, а Дарина якраз мала прийти з роботи, тому я, підготувавши все за цілий день, напружено сидів у темряві на кухні біля букету її улюблених півоній і думку гадав, як виразити їй всі свої почуття словами. Та я марно хвилювався, бо коли відчинилися двері і Дарина ввімкнула світло, воно все сталося само собою: спочатку слова, а потім і поцілунок, найсолодший, і кільце на тоненькому пальчику. Тоді ми ще гарно повечеряли святковою лазаньєю і багато разів освідчувалися в коханні в темноті спальні.

Якщо згадати весілля, то воно було без пафосу і мішури, ми просто розписалися, а потім поїхали в ресторан в посиділи в колі близьких нам людей. Чітко пам'ятаю, як моя дружина відмахувалася від слів наших батьків, що треба і про онуків подумовувати, запевняла, що більше одного онука від неї не чекати, бо, цитую:"нема дурних, щоб народити більше".  І от як усе обернулося. І то в кращий бік, я впевнений.

-про що думаєш?

-думаю про те, що наступного разу я обов'язково піду з тобою, чого б мені це не коштувало. Я хочу познайомитися з нашими діточками, хочу їх побачити.

 Так вийшло, що сьогодні з роботи я відпроситися ну ніяк не зміг тож Дарина йшла на УЗД сама і мені дуже прикро з цього приводу, хоча я й розумію, що є речі, які мене непідвладні.

-але ж вони надто маленькі, ось,-тицяє пальчиком в чорно-білий знімок, як маленькому,- вони - це поки лише три маленькі крапочки.

-нічого, я все одно хочу побачити їх на власні очі!

-добре, милий мій, тільки не капризуй, домовилися?-кривляється моя зазноба.

-вживаєшся в роль мами?

-а то, на мені тепер потрійна відповідальність, як і на тобі, до речі,  тому не відставай, таточку!

           Ну що ж, любі мої, вітаю Вас і себе із закінченням цієї, на мою думку, милої і затишної історії! Сподіваюся, що Ви, читаючи її, отримали таке саме задоволення, як і я, поки писала. Дякую всім, хто був зі мною, навіть попри нерегулярність і затримки, Ви - моя мотивацію рухатися далі. 

До зустрічі на сторінках нових історій!

Ваша Я.❤️