Розділ 18

Більше ніж два тижні після

-одне американо на третій столик і капучино на п'ятий, будь ласка,-як з-під землі біля стійки з'являється Данило і я лякаюся, бо думками вже давно вдома, в його ж обіймах ніжуся. То і не дивно, бо робочий день майже добіг кінця.

-зараз буде зроблено, сер,-жартівливо віддаю честь і відвертаюся до кавомашини, подумки повертаючись у недавні події.

За ці два тижні сталося багато всього. Перше і основне - ми сказали нашим батькам про нас. Якщо бути чесною, то нервувала я солідно, хоча і сама не знала на те причини, Головою розуміла, що батьки Дані точно проти не будуть, мої - поготів. Та все одно було якось сикотно. Але, як і переконував мене Данило, наші рідні були раді і зовсім не здивовані. Коли я спитала свою маму чому вона взагалі не здивувалася такому розвитку подій, то вона мені відповіла що давно бачила закоханий погляд Дані і завжди знала, що я колись, цитую-"роззую очі"і роздивлюся такого ідеального Данила. Отаке мені моя золота жінка вповіла. Ну, з того всього як зрозуміла, що моїм вибором хлопця вдовільнилися всі, от і славно. 

Але головне – це те, що відбувалося між нами двома. Усі мої бажання й уявлення того, якими мають бути справжні стосунки, які я, немов скарби, ховала глибоко в собі, почали втілюватися у життя. Все, про що я мріяла відбувалося наяву і я дивувалася сама собі, чому я так довго не бачила найкращого в світі хлопця поруч із собою. Ніхто ніколи не був для мене таким рідним, як Данило. Він завжди був для мене близькою людиною, підтримкою, але зараз це відчувається зовсім по-іншому, навіть звичайнісінькі дотики відчуваються інакше. Досі не можу повірити, що оцей красень, на якого заглядаються всі дівчата в радіусі кілометра, дивиться лише на мене – ту саму дівчину, з якою колись ганяв подвір'ям пса Барсіка, і через яку завжди встрягав в якісь пригоди.

Коли його руки обіймають мене, його запах, який змушує втрачати голову, його поцілунки, від яких тремтять коліна... Все це таке нове, таке шалене і до нестями взаємне. Кожен його дотик викликає цілу зграю метеликів у животі, немов я не з хлопцем обіймаюся, а з парашутом стрибати наважуюся.

Наступна новина,а точніше, пропозиція, якою Данило вирішив мене добити за ці останні тижні була про переїзд. Так як чоловік він уже з досвідом і знає мене з усіх боків, то зайшов здалеку, спочатку щось мені втирав про те, що в нього якесь ліжко зручніше(ми вже встигли випробувати і моє, тому він мав з чим порівнювати) і кухня більша, як то кажуть, кожна сова свої діти хвалить. Це для мене стало підозрілим, але я мудро мовчала і дала людині довести справу до логічного кінця. Тобто вдавала, що натяків не розумію і постійно переводила тему, але зрештою Даня не витримав і його прорвало минулого четверга:

-Дарусь, а коли в тебе закінчується контракт на проживання у квартирі?-це було нагальне питання, яке мій коханий захотів обговорити саме тоді, коли я вже одним оком спала, бо на годиннику вже перевалило за одинадцяту вечора і я вже чиста і пахуча лежала під боком Дані.

-наступного тижня ніби, а що?-пробурмотіла десь в районі ключиці.

-о, то як ти дивишся на те, щоб жити разом? Якраз все так гарненько співпало, може, це доля? М?

-А ти добре подумав? Я буду залишати свої жіночі штучки всюди, сваритися за розкидані шкарпетки, завжди бурчатиму, коли в мене місячні і постійно, постійно, буду притулювати свої холодні ноги до твоїх. Ти впевнений, що тобі то треба?-в душі в мене сяяло сонечко від його слів, але насправді я говорила всякі дурниці, щоб за жартом приховати свої справжні емоції.

-та я вже давно і до всього готовий, ти головне погоджуйся, і я обіцяю завжди гріти твої вічно холодні лапульки.

Я погодилася, бо і сама хотіла того не менше. Тоді ми довго обіймалися і заснули ще не скоро.

Якось так складається наше життя. Вкотре переконуюся, що доля - ще та жартівниця, сьогодні ти будуєш плани, маєш якісь проблеми, переживання, а завтра все вже по-іншому. Так сталося і з нами, ще недавно ми з Данилом були друзями і не планували переходити в інший статус, але доля вирішила інакше і я задоволена на всі сто тим, що маю зараз.

А маю я цілий світ у коханих очах.

Навіть після роботи, втомлена, я засинаю з усмішкою на обличчі. Тепер я точно знаю, що не просто «роззула очі», а знайшла свій особистий всесвіт у обіймах найкращого друга. І ця думка зігріває мене набагато краще за будь-яке капучино.

Ну що, дорогі мої, ми вже на фінішній прямій, тому буду рада, якщо лишите якийсь рядочок у коментарях❤️