Розділ 16

-ну то що? Будемо закріплювати знання? Перейдемо до практики?-шепоче мені на вушко, паралельно вдихаючи запах мого волосся і запускаючи табун скажених сіріт по моїй шкірі. 

А я пропала начисто! Все якось так занадто яскраво відчувається, оцей його твердий  телефон(або ні) в кишені(або ні), шепіт оцей його, мурашки, які бігать марафони по моїй шкірі. Я хочу.....простору, напевно.-М? Ти визначилася?

-ні!-сама не знаю на яке із запитань було моє оце катигоричне "ні", але Данило несподівано захихотів мені в шию, а потім розвернув обличчям до себе. А я собі уявляю, яка спокусниця зараз дивиться на нього: очі розміром з десяти гривневу монету, щоки кольору буряка і зачіска вся розтріпана.

 Обійняти і плакати!

-все добре?-тулиться своїм чолом до мого, а я просто гіпнотизую улюблені очі. 

І куди ж я дивилася раніше, що не помічала біля себе ТАКОГО чоловіка?! З ним точно можна закріплювати будь-який матеріал.

-мг, можна я піду перевдягнуся?-жую губу і нерозбірливо бурмочу, чомусь відводячи погляд. Ніяковію, бо іскорки в його очах, коли він дивиться на мене, якісь занадто...розпусні?

-іди, тільки не придумуй там у своїй світлій голівоньці всяку бурду, окей? Все, що сьогодні сталося, зробить нас обох щасливими,-цілує в губи недовгим поцілунком і відпускає, розвертається і прямує на кухню. А мені нічого не залишається, як лише напружити пам'ять, щоб згадати, де там лежать мої речі в його квартирі. Треба переодягнутися, а потім все решта. І ні в якому разі не дременути в свою фортецю в сусідньому будинку.

 Ти вже не дівчинка Дарино, зберися!

Бездумно бреду до спальні Данила, там дістаю свої речі, які завжди стоять на випадок чп, бо тут я проводжу половину свого часу, як виявилося. Нап'ялюю на себе спортивні штани і футболку, у ванній ще беру махровий халат Дані - чомусь мерзну, хоча надворі спека, бо ж літо.

Напевно мої дрижаки - нервове діло. 

Роблю глибокий вдих перед тим як зайти на кухню, де ще хвилин двадцять тому заховався Данило.

-о, ти вже?-обертається, через плече зиркає на мене з посмішкою,-як ти ставишся до того, щоб на вечір наїстися смаженої картопельки з маринованими огірочками?-питає крізь шкварчання тієї самої картопельки. Але запитання його дурне, бо хто ж від такого відмовиться, навіть якщо на годиннику вже близько дев'ятої вечора. Я точно не відмовлюся.

-пффф, таким питанням ти мене ображаєш. Я за любий двіж, крім сухого закону. Чим тобі допомогти?-закочую рукави халата, щоб не заважали в роботі.

-в мене для тебе є одне, ні, два, дуже відповідальних завдань. Перше, це всевидючим оком спокійно стежити за процесом, а друге - не пропалити в мені дірку, поки будеш милуватися таким красенем як я,-і либиться на всі свої здорові зуби, гад такий, скромний.

-ой, чим я там ще не намилувалася, знаю тебе вздовж і впоперек,-фиркаю, закусуючи губу, але в очі не дивлюся, бо в моїх точно видно натяк на те, що не все я ще бачила, а його два очиська це точно побачать.

-та невже?-дивиться хитро з-під вій, а значить зараз буде його черговий вибрик.-Не знаю як тобі, але мені щось так жарко стало,-показово витирає лоба,-напевно через пару від готування. Помішаєш картопельку, а я на хвилинку, треба сполоснутися. Дуже терміново,-я навіть слова не встигаю вставити, а в моїх руках вже дерев'яна лопатка. 

Ні, ну зашибісь, а хто буде мої два завдання виконувати?

Поки я, час від часу, помішую страву в пательні, з ванної кімнати чути звуки води, а потім і зовсім чую як Данило щось там підспівує. І оце він називає "лише сполоснутися". Таке враження, що він там ще й шугаринг, пілінг і скрабінг всього тіла влаштував.

Обманщик!

-я все, дякую, тепер можеш всідатися за стіл і відпочивати,-ей, ти чого? Ну ще не вистачало, щоб ти вдавилася тут!

-Кхе-кхе,-кашляю, як той кіт, що нализькався шерсті.-ти ідіот?-хриплю, бо своїм раптовим припадком кашлю подряпала горло,-я ледве не вмерла з переляку.

Коли Данило несподівано зайшов у кухню, я саме пробувала готову картоплю на сіль і літала у свої думах, тому його рука, яка так раптово лягла мені на плече, ледь не стала причиною інфаркту. 

-вибач, я не хотів злякати, водички?-пропонує мені склянку з прохолодним напоєм, який я жадібно п'ю. Далі роблю все як він казав -сідаю на стілець, підтягую ноги до грудей і втуплююся в голу спину.

 Стоп! 

Можу побожитися, що до того, як Данило йшов "сполоснутися" на ньому була футболка, і штани. Станом на зараз, штани на ньому є, якісь певно для сну, але присутні, хоч і нічого толком не прикривають, а навпаки, не залишають місця для фантазії, бо все на виду! А от футболка десь випарувалася і тепер мені також стало спекотно. Піти теж сполоснутися, чи що?

Дідько, намагаюся дивитися куди завгодно аби лише не на спину, бо думки, які приходять в голову далекі від цнотливих, більше схожі на думи якого маніяка, жах!

В таких "муках" пройшла і наша пізня вечеря. Я дивилася по стінах, а Данило відверто хихикав з моєї реакції, ну й нехай, я ще відіграюся. 

Ну Данило, постривай!

Помивши посуд кожен після себе ми перемістилися на диван у вітальню, прихопивши із собою ноутбук. Зійшлися на тому, що я сьогодні залишаюся ночувати тут і ми будемо дивитися наше улюблене гумористичне шоу. Данило нарешті пішов одягнути футболку для пристойності, а я зайнялася пошуком останнього випуску.

-ей, ти що робиш?-пищу, бо мене, без моєї на те згоди, зауважте, просто взяли і підім'яли під себе, а якщо бути дуже точною, то Данило просто поставив мене на диван, а сам ліг на мої витягнуті ноги, ще й треться своєю щокою об мої ніжки, як той кіт. Нечувано!

-все, тепер можемо дивитися. Тобі зручно, може пледик принести? Чи ти хочеш помінятися місцями і бути зверху,-лукаво зиркає на мене своїми очима-ліхтариками, які в напівтемряві не те що світяться - горять вогнем.

-ні, мені і знизу норм,-відповідаю йому в тон,-давай вже дивитися.

Перших хвилин двадцять ми спокійно дивимося в екран, а потім наші руки чомусь не можуть собі спокійно лежати і не ворушитися. Спершу я мимоволі запускаю руку в улюблену шевелюру, все роблю по звичці, бо я завжди обожнювала перебирати його довгі пасма. Це просто безневинний жест. Був. До того, як ми цілувалися на концерті.