Розділ 15

-що це тільки що було?-пошепки питаю Даню, бо інакше просто не можу! Коліна зрадливо тремтять, а щоки вкриті густими рум'янцем чи то від шоку, чи, може, від сорому, бо цілувала свого друга, в якого, здається, закохалася.

-я хотів зробити це вже дуже давно, ти ж не злишся?-бурмоче десь там над головою якісь нісенітниці, бо як я можу злитися на нього? Хіба що на себе, бо порушила обіцянку, дану самій собі, що ніколи не зіпсую нашу дружбу через свої ідіотські почуття. 

Я слабачка.

Пісня затихла вже декілька хвилин тому, а ми і далі стоїмо обійнявшись, хоча навколо нас люди відриваються наповну. Та для мене сьогоднішній вечір добіг кінця.

-а поїхали додому?-знаходжу силу  задерти голову і подивитися в очі, де ще декількома хвилинами раніше готова була потонути повністю. Дихання Данила ще трохи прискорене і   легким вітерцем ворушить накручені пасма біля обличчя. Мимоволі усміхаюся, бо раніше і подумати не могла, що буду думати фразами з тих книжок, які люблю читати вечорами.

-поїхали,-Данило ще раз неочікувано цьомає мене в губи, потім у скроню і веде заціпенілу крізь натовп.

В машині відчувається легка прохолода, хоча надворі початок літа. Як тільки хлопець знімає машину з блокування, я миттєво застрибую всередину, вмощуюся на сидінні і з насолодою прикриваю повіки, бо там і досі  миготить скриншот нашого поцілунку. Данило сідає в авто, заводить його, але ми просто стоїмо. Він дивиться перед собою, а я прокручую той поцілунок довжиною з вічність.

-Дарусь, якщо ти...-не встигає нічого сказати бо я перебиваю.

-ні, я не жалію, все нормально,- знаю, що він хоче сказати, тому і не даю дурницям вилетіти з його уст.-Давай просто дамо собі час, щоб переварити емоції, поїдемо додому і смачно поїмо, не знаю як ти, але я надзвичайно голодна,-стискаю руку, яка вмостилася в мене на нозі, як тільки я сказала, що не жалію. Відчуваю, що Данило заспокоївся та й посмішка на пів моськи є мені підтвердженням. Заплющую очі, відкидаючи знову голову на спинку сидіння. Відчуваю ще один поцілуночок в куточок губ і провалююся в дрімоту.

Прокидаюся від того, що тіло відірвали від сидіння і я лечу. Як же пахне мій "доставщик",так би й вкусила шматочок, але не будемо такими наглими, доброго потрохи. Але ще секундочку треба поніжитися в таких міцних обіймах. Раніше ці обійми сприймалися зовсім по-іншому.Розплющую очі, коли вже стоїмо в ліфті.

-о, моя соня прокинулася, все нормально?-цікавиться з посмішкою, такою шорикою і звабливою, що в животі все скручується тугим вузликом. Ану цить, крилаті, вам ніхто волю не дасть. Сьогодні так точно.

-так, можеш ставити мене на підлогу, я вже сама зможу йти. Дякую,- намагаюся злізти з його рук.

-ні, сиди тихенько, не брикайся. Дай мені побути джентльменом, я ж вихований хлопчик. З манерами, між іншим,-задирає носа, дражниться і паралельно несе мене до квартири.

-та невже?-примружую очі.- І це саме виховання продиктувало тобі, що треба було так безсоромно цілувати мене на концерті?

-ой, тільки не кажи що не сподобалося,-пирхає, але бачу, що напружився. Хвилюється бідося моя. Для нього важлива моя відповідь на цей закид. Заходимо в квартиру і мене нарешті ставлять на мої дві.

-нууууууу,-роблю задумливу гримасу на лиці і показово постукаю пальцем по губі, створюючи процес мізкування,-я щось не розпробувала за один раз.

-ах так? То не питання, зараз закріпимо пройдений матеріал, ану ходи сюди, коза мала,-зриваюся з місця і дикою ланню тримаю курс до ванної, бо це єдина кімната, де є замок, але добігти не встигаю, бо як тільки хапаюся за ручку дверей, мене хапають за талію і я з писком опиняюся притиснута до твердих грудей і ще чогось, також твердого.

Я сподіваюся, це він телефон з кишені не встиг витягнути? Боїться пропусти важливий дзвінок, адже так?