Розділ 6

-потанцюємо?,- звучить над головою запрошення Дениса, нашого адміна, поки я розбовтую свій безалкогольний коктейль трубочкою.

Так, я в клубі, на вечірці і не п'ю алкоголю і ні, я не на антибіотиках, просто в мене, ну і в Дані,  після завтра екзамен, останній на цей навчальний рік, аж не віриться, що ще один рік і ми з Данилом вільні, як птахи.

 Ех, свобода у всьому-це класно, хоча деколи й хочеться повернутися в ті часи, де найбільшою проблемою були зчесані коліна і заноза в пальці.

-можна,-погоджуюся, бо не бачу тут нічого кримінального. А Данило, який сидить біля мене, знову сопе у дві дірки. Він якийсь злий ще від моменту, коли ми виїхали з парковки біля його дому. І яка муха його вкусила? Підозрюю, що вся справа в моєму сьогоднішньому вбранні. Данило чомусь не схвалив коротеньку білу сукню на короткий рукав, яка щільно облягала мій стан. Виглядає ну просто вау, саме як я й хотіла, але набундючений друг моєї радості не розділяв, ще біля машини привітав мене міцними обіймами, важко зітхнув, похитав головою і гасуплено сів у машину. Так ми і приїхали в клуб. Мовчки.

Денис за руку веде мене в середину залу і притискає до себе ближче, ніж я б хотіла, але мовчу. 

Я знаю, що він на мене слинку пускає, всі про це мені кажуть, але я до нього не відчуваю ні-чо-го, навіть як друг він мені не подобається. Мені він здається підступним якимось, хоча ні на роботі, ні поза нею він поганого мені нічого не робить. 

Денис трохи випив вже і почувається вільно, тому його рука сповзає на мою сідницю і стискає її.

-кхм, Денисе, руку, будь ласка, вище,- шиплю крізь зуби, хоча іншому вже б скрембл у штанях забабахала, вмію, можу, практикую, але нам ще працювати разом.

На диво він слухається і його рука знову опиняється на моїй талії. Повільна мелодія закінчується і у залі звучить  якась драйвова сучасна пісня і тут стає занадто багато людей, тому я чимчикую до нашого столика.

-народ, а де Данило?-звертаюся до друзів, бо останнього за столиком немає, а з танцполу я за ним не спостерігала- була зайнята віддиранням лапи Дениса від моєї філейної частини.

-сказав, що йому душно і пішов десь у напрямку виходу,-інформує мене іменинник і я йду у вказаному напрямку.

Виходжу надвір і оглядаюся-Данила в полі зору немає, а ходити і шукати по території я боюся, бо я хоч і можу дати здачу, але нарватися самостійно на якихось неадикватів бажання немає. Вирішую іти всередину і  там чекати цього блудного сина. 

Ну хіба важко було мені сказати куди пішов!?

-натанцювалася?-звучить збоку від мене, майже біля входу голос Данила, я аж підстрибнула від несподіванки.

-ти адекватний взагалі?! Я ледь не вмерла від страху! Дурень!-обурююся, бо реально злякалася його голосу з темряви.

-чого тобі лякатися, в тебе он, захисник дай Боже, "підтримає" в будь-якому разі,- голос спокійний, але я бачу, що він обурений і точно бачив Денисову "підтримку" моєї жопи. Хоча я не розумію причину його поганого настрою, в мене до цього часу були хлопці і він взагалі ніяк не реагував, а тепер наш адмін його до сказу довів.

Поки я витріщаюся в темряву, він виходить на світло і я по одних його очах розумію - Данило пив алкоголь. І якого милого?! В нас екзамен через день! Важливий! Та він ще три дні буде відходити від наслідків випитого алкоголю!

А йому вистачає три келихи вина, щоб вже бути п'яному в зюзю. Ну де там тих двадцять років? Може паспорт бреше? Бо дорослі люди таку оказію не чудять.

-ти п'яний?- в лоб питаю, бо церемонитися немає ні сенсу ні бажання.

Він мовчить, а потім різко обіймає, я, якщо чесно, не розумію такого припливу ніжності, але обіймаю у відповідь.

-вибач, Янголятко, я не хотів тебе образити, але я так хвилююся за тебе,- вдихає десь в мене біля вуха і бурмоче. Я ледь можу розібрати суть,-той Денис - покидьок, тобі він точно не пара, не слухай його заливання, добре?- піднімає свою голову з мого плеча, кладе свої долоні на мої щоки і дивиться в очі, проникливо так, ніби моя відповідь вартує дуже багато.

-добре,- запевняю його.

-точно?

-точно-точно,-ще раз підтверджую, і він знову вкладає голову мені на плече.- Їдемо додому? Я так розумію ти вже насидівся?-у відповідь він лише угукає,-Тоді давай ти підеш до машини, а я піду попрощаюся з нашими і повернуся. Зможеш дійти до місця призначення?

Після чергового "угу" Данило востаннє міцно стискає мене в обіймах, а потім відлипає від мене і на хитких ногах іде в сторону своєї машини, відкриває пасажирські двері і обережно, ніби лише зараз згадав про гіпс, сідає від машину. А я, провівши його поглядом, заходжу всередину із якимось дивним відчуттям всередині і посмішкою на вустах. Данило такий мілашка, коли п'яний. Хі-хі.

Як думаєте, то лише милий Данило викликає посмішку у Дарини, чи є ще щось, ще невідоме навіть самій дівчині?

А можна оцінку глави від 1 до 10? Буду дуже вдячна за відповідь ☺️