Розділ 4

Чи мріяли ви коли-небудь брати гроші, як то кажуть, "з тумбочки"? 

Так?

Фе такими бути!

От я ні.

Донедавна.

А точніше до початку цього тижня. Того, що зветься робочим.

Саме сьогодні подумала, що загадаю саме це бажання, коли буду задувати свічки на святковому торті.

Я починаю розуміти нашого Вадимовича і його нелюбов до форс-мажорів. Данило таки оформив собі лікарняне і тепер лежить вдома,  відлежується і перевертається з боку не бік, щоб ваву не зробити. 

Вже майже два тижні, взагалі-то!

В нашому кафе атмосфера як у тому мемі"всі бігають, суїтяться", проте пожарки до нас не приїжджають. Поки що. 

Нам бракує робочих рук і ходячих ніг, бо клієнтів просто занадто багато, навіть як для літнього сезону. Тож поки Данила нема, я тут кухар, пекар і аптекар, тобто універсальний працівник. Це була просьба боса, звичайно, за окрему плату.

- за третій столик потрібно два лате і келих вина,- долинає до мене посил офіціанта Роми, поки я картаю долю-жартівницю.

- уже несу,-  і так продовжувалося аж до завершення зміни. Ех, знаю, заздрити погано, але я б не відмовилася посидіти вдома, як Данило.

Відпрацювавши (хоча тут краще сказати відмучивши) цю пекельну зміну кваплюся додому, бо потрібно переодягнутися і бігти до Дані, бо він ще з полудня щось там написував мені про запрошення в гості і "відшкодування" моральних збитків. Підозрюю, що то має бути акція  підкуплення їжею, на яку я завжди велася.

Ні, ви не подумайте, готувати я вмію і доволі непогано, але то все за бажанням. Коли я жила з хлопцем, колишнім, (розлучилися ми з ним, бо він - кобель,  яких вистачає) то готувала кожного дня після роботи. Він любив домашню їжу, а я хотіла йому догодити то ж і готувала, та все виявилося даремно, бо поживши разом майже рік він заявив, що любити мене не любить і їжа відстій, якось так. Після того випадку я довго зализувала рану душевну і любов до готування в мене відпала. Десь з того часу я і підсіла на допінг з під ножа Данила. Він тоді мене підтримав найбільше: я припленталася до нього через пів міста, бо ж жила у хлопця, вся в сльозах, заревана, а він без жодних питань стиснув мене в обіймах. Я виклала йому все як на сповіді, в він підтакував на мої слова про парнокопитність колишнього. Ще щось бурмотів про те, що не вдалося виконати обіцянку самому собі, але я не виникала у його слова. Тоді він і підкинув ідею зі зняттям квартири, яка була недалеко від його і ціна мені підходила.

Чомусь  згадалася історія з дитинства, коли мене кинув наш спільний однокласник. Все за класикою жанру, я була закоханою малоліткою, яка не бачила не зовсім благих намірів з боку Максима, нашого однокласника. До речі, він після того ще ходив з синяком під оком, а я подумки потирала ручки і думала, що карма все-таки існує і вона його наздогнала. Хоча звідки у нього був той синець - історія замовчує. 

-Сова відкривай, ведмідь прийшов,- часто стукаю у двері, але так щоб і сусідів не потривожити, а то з поліцією розмовляти, яку баба Таня викликає сюди день через два, бажання нема від слова зовсім.

-навіщо ж так тарабанити-то,  немає в мене торпеди в жо..., нуууу, не можу я так швидко двері відчинити, коротше,- спочатку чую нерозбірливе тарахкотіння, потім добірну лайку, а тепер от, любуюся такою картиною: Данило в фартусі, рука в якійсь субстанції схожій на тісто, на носі борошно, роблю висновок - він щось готує, як я і думала. Лише таблички на лобі не вистачає з написом "Не підходь-вб'є".

-ох ти грізний то який,- тріпаю за щоки, поки він не в змозі дати здачу, знаю ж, що ненавидить цей жест.- Може тобі прізвище змінити, га? Замість Гідного, будеш Грізний Данило Романович, звучить, агась? Одразу так під стать тобі,- бавлюся, поки він сопить в дві дірки-ще трохи і пар піде.

Проходжу у квартиру повз нього і прямую одразу до кухні, а там....ні, не ластівки, як у відомій пісні,  там повний розгром: верхні шафки відчинені, на підлозі валяється тертка, ситце, якийсь сотейник, слава Богу, цілий і табуретка стоїть біля кухонного фартуха. Напевно це і було оте хрясь-бадабум, яке я чула ще за дверима.

-от ти б не блазнювала, а краще допомогла. Я хотів дістати деко з отієї полички,- вказує на ту прочинену шафку,-але ледь другу ногу не зламав, тому, будь другом, дістань те кляте деко.

-на раз-два, але з тебе якийсь смаколик. До речі, а що ти готуєш?-заглядаю через його плече, до якого ледь дотягуюся.

-шарлотку. За двадцять хвилин буде готова,-ставить ще сирий пиріг у духовку і вмикає таймер.

Поки чекали, теревенили ні про що: Даня запитував про роботу, боїться, аби без нього ми там не пропали, а я розповідала про трешовий день у всіх барвах. Данило навіть встиг переодягнутися і відмитися від борошна, як запілікав таймер. 

Нарешті.

-куди брудними руками, ану киш!- ні з того ні з сього шикнув Данило, нарізаючи пиріг на шматки, так і заїкою стати можна.-Спочатку руки помити, а потім вже на пиріг налітати,- ну як мій тато в дитинстві, їй Богу.

-Та добре, добре, навіщо ж так шипіти!-обурююся показово.-Зануда, бееее,- показую язика і йду мити руки.

Ну хіба я винна, що в мене склероз в молодому віці ?! Ні? Ага, от і я про те. Ну забула руки помити, трагедію тут робить з нічого. А я голодна, між іншим.

-все, тепер можна їсти, жадюго?-показую свої ще вологі руки.

-смачного!

-ага, дивись не подавись,-на цю фразу він лише закочує очі і ми починаємо їсти.

Шарлотка просто бомба, можна язик проковтнути і не помітити коли. Ні, ну Данило засранець ще той, але готує просто божественно. Завжди знала, що він не пропаща душа і чого тільки на кухаря навчатися не пішов?

-О,- прожовую смачнючий пиріг, бо ледь не плюнула ним у Данила,- слухай, я згадала, сьогодні Артем усіх запрошував на вечірку у клуб. У нього день народження на минулому тижні був, а святкування він переносить на наступний тиждень, у суботу. Ти ж підеш? Запрошені абсолютно всі.