Розділ 3

 -я знав, що фокус з голубцями спрацює. Це завжди спрацьовувало. Навіть коли ми були дітьми я завжди тягав їй різні смаколики зі своєї солодкої заначки.

Так вийшло, що ще з пелюшок ми з Дариною всюди і завжди разом. Наші батьки дружать ще зі своїх студентських років. Вони всі вчилися в тому ж університеті, що й ми, і так вийшло, що тітка Марина, мама Дарусі, і моя мама, Наталя, були найкращими подругами і їм пощастило закохатися в двох братів Романа, мого батька, і Олександра, батька Дарини. Потім вони купили ділянки землі поблизу і побудували там будинки, згодом народилися і ми. 

Ціле наше дитинство ми бавилися то в неї, то в мене, в нас навіть був секретний хід у живоплоті між будинками. Крізь нього ми часто пробиралися нишком на ночівлю одне до одного, хоча тепер розумію, що батьки тоді точно знали де ми, бо ніхто нас не сварив і ніколи не шукав.

Характери в нас докорінно різні: Дарина завжди була запальною бешкетницею і капосницею, тільки щось начудить і "Данило, допоможи", благальний жест руками і щенячі очі- я тут як тут.

Я ж характером м'який і поступливий, а ще через міру скромний, я думаю ви встигли помітити, тому всі Дарусині косяки я розгрібав тоді і до сьогодні нічого не змінилося, як і її готовність продатися за їжу.

Зайшовши навпомацки до квартири я за звичкою клацнув вимикачем на стіні і в кімнаті засвітилося світло.

-от гандо...льєри, не могли вони швидше світло ввімкнути?  Чекали поки ми пішки допремося сюди?! Ні, ну сьогодні точно не наш день, якась всесвітня несправедливість і вся для нас,- буркітлива бабуня тут як тут.

- та ти свинка Пеппа, Данило. Тут що, жив якийсь домовий, поки тебе два дні вдома не було?-о, це вона швидше за мене пробралася до вітальні, де перед від'їздом я забув розкласти речі після прання ну і пилюки трохи насіло, але це вже не я, присягаюся.

- я хоч свинка Пеппа, а ти - невиховане дитя! Хто ж без господарів по чужому обійсті нишпорить? Залишила мене бідного і травмованого в передпокої, ні, щоб допомогти, бідося я,-чули колись, що кращий захист це напад? От і я чув і користуюся знаннями.

- мученик ти мій, давай я тебе на своєму горбу до ліжечка дотягну, ніжку поцьомаю, уті-тю-ті-тю,- визирає із вітальні, язва звичайна.

Я, як дорослий чоловік, показую їй язика і шкандибаю до кухні, щоб нарешті випити знеболювальне, бо нога болить пекельно.

-куди? Ану постав на місце!-я аж сіпнувся,-хто п'є таблетки на голодний шлунок, хочеш проблем зі здоров'ям, мало тобі ноги?

Подивіться ви на неї, яка грізна, ух.

-Янголятко, не репетуй, я ж одненьку вип'ю, і одразу їсти, чесно-чесно.

-ага, я тебе знаю, спочатку їжа, потім таблетки,- сказала і відвернулася до холодильника в пошуках здобичі, а мені лише й залишилося сісти на стілець і чекати поки нагодують.

-ти там щось про голубці казав, якраз і поїмо. О, знайшла, зараз розігрію. Сметанка в тебе є?

-там на дверці була,- махнув рукою в сторону холодильника.

-кхе, фуууу, ні вона вже все,-закртває ніч двома пальцями,-акачурилася, треба свіженьку, я бігом в магазин, а ти пильнуй їжу, щоб не згоріла,- пальчиком загрозливо помахала і змилася в напрямку вхідних дверей. Я ж скрутив конфорку на мінімум і поплентався до вітальні, щоб прилягти і вмістити свою ногу на м'який пуф - може хоч боліти буде не так сильно.

-так сильно болить? Біднесенький,- почув голос крізь дрімоту і інстинктивно притулився до теплої долоньки, яка забирала з мого чола подовжене пасмо волосся.-Прокидайся, я їжу сюди принесла і таблетки, зараз поїж, вип'єш ліки і стане легше.

Я не помітив, коли занурився у сон. Нога в цьому положенні не боліла, а лише нила, але терпимо, тому мене, напевно, і зморило. Добре, хоч газ зменшив під голубцями, а то б ще й квартиру довелося провітрювати.

З їжею ми покінчили швиденько, я випив ліки, і пішов чистити зуби, у душі не був - боявся намочити ногу, та й сили були на нулі, тому лише сполоснув, що треба і вийшов.

- я посуд помила, одяг твій у вітальні склала, тобі ще щось треба? Бо я б вже додому йшла, поки не стемніло зовсім,-почув після стуку у двері ванної.

Хотів їй щось відповісти, проте зі щіткою у роті,  то вийшло нерозбірливе белькотіння.

-що ти там казав?-двері ванної відчиняються вже без стуку. Ні, ну цю дівчинку треба повчити ще манерам.

-а якби я тут без трусів був,-бурмочу сам до себе, вмиваючи обличчя, вона це також почула, бо голосний пирх не сховався від мене,-казав,-обертаюся до неї обличчям,-аби ти залишалася в мене, надворі вже темно, а я тебе провести не можу. Обіцяю не залицятися,-серйозно заявляю, на що отримую поблажливий погляд примружених очей і фірмове пирхання.

-ні, так не цікаво, ну якщо залицятися не будеш, то навіщо мені залишатися?- і зачинила двері,- блазень,- бурчання долетіло крізь дверне полотно.

Поки я ще возився у ванній кімнаті з цим довбаним гіпсом, копошіння за дверима затихло, напевно Дарина постелила собі як завжди на дивані і вже вляглася.

І я не помилився. Коли вийшов з ванної кімнати, вона вже спала на дивані, накрившись ковдрою по саму шию і це при тому, що тепер літо. Але їй так зручно, вона навіть у дитинстві мене так накривала, коли я залишався в неї на ночівлю і ми спали валетом.

Тоді такі ночівлі були для нас суботньою традицією, бо ми спочатку дивилися мультики і їли якісь смаколики, які готувала тітка Марина, а потім влягалися в ліжко і миттю засинали щасливі після важкого дня, наповненого вересками і грою у квача. 

Та ми росли і все потрохи змінювалося, безтурботність випаровувалася крізь пальці, а потім і зовсім зникла.

 Коли нам стукнуло по чотирнадцять, до Даринки не почав залицятися наш однокласник. Максим був високим блондином у якого вже починала пробиватися щетина через скачок гормонів, за ним тоді всі дівчатка нашого класу сохли, а Дарина трималася осторонь. Йому напевно такий розклад не сподобався, бо він надто різко почав проявляти до неї інтерес, а потім та само різко кинув, розбивши закохане серденько.  Вже потім я чув, що то було дурнувате парі з його боку.