Розділ 2

-ну що я вам скажу, тут є перелом середньої тяжкості, без зміщення, тож загоєння хоч і займе трохи часу, але не все так погано,-каже доволі молодий лікар років сорока п'яти.

Ми ще в лісі постаралися максимально знерухомити ногу, щоб не було небажаних ускладнень.Швиденько згрупувалися, я позбирала наші речі і ми поїхали прямо в лікарню, де Данила забрали на рентген і ми ось вже в лікаря, слухаємо діагноз.

З усіх медичних термінів я зрозуміла, що Данилу, по класиці, накладуть гіпс і буде він пару днів відлежувати боки, щоб нога нормально зросталася.

-ех, тепер треба іти брати лікарняне у Вадимовича і сидіти не рипатися тижнів так десь три-чотири. А ти знаєш як він любить такі несподівані сюрпризи,- бідкається постраждалий Данило.

Ми з цим чудиком мало того, що вчимося в одній групі, так ще й працюємо разом. Він - офіціантом, а я - барменом, ну чи барвумен, вирішувати вам, та для моїх клієнтів у час пік я "ану понови" або "ей ти", так, не всі такі, більшість просто сонечка, яких можна хоч до ранки прикладати, ультра прості і ввічливі люди. 

Ну так от, Олександр Вадимович - наш спільний з Данилом бос, чоловік солідний і зговірливий, але дуже не любить такі форс-мажори, де треба нестачу кадрів якось перекривати, тому він зовсім не зрадіє новині про відсутність цінного працівника. У нас хоч і не заклад для VIP-персон, але солідний такий кафе-бар.

-як невчасно це все, в батьків на наступному тижні річниця весілля, я планував їм подарувати путівку на відпочинок, думав, що якраз дозароблю копійчину до необхідної суми, а тут таке западало, ну нічого, як то кажуть, прорвемося. Так, Янголятко?- ми вже в машині по дорозі до дому Данила, завезу його, залишу машину на паркінгу, а сама пройдуся вечірніми Сумами, та і йти не так і далеко, хвилин десять, бо живемо ми також в одному житловому районі.

-так, не сумнівайся навіть, ми з такого вилазили, що  твоя підбита лапка нам не перешкода, це точно. А про гроші не переживай, у тебе є я, а у мене є збереження, тому путівку купиш обов'язково і порадуєш батьків, це буде мій вклад, як хрещеної дочки.

-дякую, я з тобою обов'язково розрахуюся, лише треба на роботу вийти.

-ага, хіба натурою,-хмикаю, уважно слідкуючи за дорогою, на що він закочує очі,- ну або твоїм сирним супом,- пропоную альтернативу.

Коли під'їжджаємо вже до будинків, то я помічаю, що з жодного вікна з будинків навкруг не лине світло, а це означає одне-чергове вимкнення з невідомих причин. Ну що ж, прекрасно, прийдеться пертися нам з Данилом на дев'ятий поверх: я-на своїх двох, Даня-на одній, супер, тільки цього нам і бракувало.

-а щоб грім побив тих, хто винний у цьому відключенні! Може ну його, переночуємо тут, у під'їзді? Ну а що, місця вдосталь, ніхто тут пісяти не ходить, бо домофон стоїть, якраз те, що нам треба, в нас і спальні мішки в багажнику є, то що?

-о ні, Дарусь, це без мене, ще я по під'їздах не спав, дякую. Тим більше, тут треба ночувати голодними, а у мене в морозилці парочка голубчиків з грибами заваляяялася,- навмисне протягує, бо знає, гад, що я з самого ранку, крім сирного лаваша, нічого в роті не мала, як і він, в принципі.

-і ти ще стовбичих отут на сходовій?! поки там, у холодній морозилці, самотіють голубчики, та ще й з грибами?! Ні, про ночівлю в під'їзді я переборщила, ляпнула, аби було, вибачаюся,- вже уявляю голубці зі сметанкою, ммм, нямка,- ну, не стій тут стовпом, пошкандибали вже до твоєї барлоги.

Сьогодні розділ невеликий, але на четвер буде більший, чесне авторське☺️

Чекаю на ваші враження у віконечку нижче.

Мирної ночі і зі святом Вас, дорогі читачі!💙💛