Розділ 1

А уявіть собі, що ви після кількох поспіль недоспаних, через нічні робочі зміни, ночей вибралися нарешті на відпочинок на природі, коли навколо тебе безліч вічнозелених красунь, пташки наспівують свою улюблену мелодію, повітря чистесеньке як мої келихи перед зміною - вдихай і насолоджуйся. Це не простий відпочинок на турбазі в будиночку з усіма зручностями, а справжня вилазка з наметами, а ще ви не самі, з вами поїхав ваш друг дитинства, який готує як Ектор Хіменес Браво і вам не треба ані пальцем ворушити, а їсти є що.

Уявили?

А мені й уявляти не треба, бо я вже тут, от тільки отой друг, так, той самий, що, здається, його вміння готувати може перекрити всі недоліки, вже дереться до моєї палатки, як ніби ми в потязі потрапили в санітарну зону, а закортіло в туалет так, що скоро треба буде штани міняти, ну ви зрозуміли...

-та ну що ж це таке, виспатися мені колись дадуть?! -бурчу як бабка в супермаркеті, бо її не пропустили без черги, -на роботі не дають, тут також. Чого тобі в таку рань?- гарчу, коли нарешті висовую свою ясну голівоньку з палатки.

-хто тобі там не дає? Може я можу чимось допомогти?- і грає бровами ніби він той самий змій-спокусник.

Його ці жартики я вже всі вивчила напам'ять, йому тільки одне на думці. Я вже думала, що людині чого не вистачає, думала, ну може він по хлопчиках, а там відчуття не ті, але ж ні, на свої два всевидячі бачила як з дівчиною якоюсь в телефоні про зустріч домовлявся, значить все в нього там з радаром в нормі.

-ойойой, який жеребчик, прибережи своє ігого для якоїсь іншої дами,-морщу носа і закочую очі, ну бо ж світ такого не бачив, пропозиції мені тут пропонує, від яких відмовитися не можна,- я там бачила все ще отаким,- показую тодішній розмір його "лота",- коли ми з тобою вирішила світ пізнати, так що на мене таке не діє. І взагалі, зуби мені тут не заговорюй, ти хотів щось конкретне, бо якщо запропонувати сумнівну поїздку на дохлому жеребчику, то я тебе зараз покусаю,- навіть гавкнула для правдоподібності.

Господи, діти, по 20 років кожному, а враження, що 20 на двох.

- я хотів, щоб ти витягувала свою треновану в спортзалі дупу надвір і йшла їсти, а то ще мені тут пів руки відцапаєш, а я потім страждай.

- так ти б одразу толкову пропозицію робив, а не тягнув кота за продовження роду. Зараз прийду, десять хвилин,- і шмигнула назад, щоб вже за виділений час прибігти до Дані. Що мені там чепуритися: "причесався, прилизався, в білі штани вбрався" і готова підкорювати цей світ.

- швидко ти, а як по гриби піти о сьомій ранку, щоб комарі потім кров не пили, бо в них, я бачу, ось, конкурентка, а мене на всіх не вистачить, то вона ні в яку:" Даня відстань", "руку відцапаю"," хто ж в таку рань у відпустці встає". Буду знати, що тебе треба лавашиками з сиром заманювати.

Більше ми не розмовляли, бо роти були зайняті лавашами на грилі і такими ж овочами.

Наївшись від пуза, я вже хотіла повернутися у свій сховок і подрімати, але в Данила були свої плани, які автоматично стали і моїми.

- пропоную не відлежувати боки в палатці, а піти он туди,- вказує на якісь непроглядні хащі.

- я, звісно, розумію, що я тобі за твоїх свідомих тринадцять років встигла і піднабриднути зі своїми таракашками, але ти просто скажи мені це в очі, не треба мене в хащах лишати на поталу диким звірам,- белькочу здивовано і вдавано задкую.

- Янголятко моє, ну як ти можеш набриднути, ти ж сама душечка,- миттю хапає за руку своєю загребущою лапиською мою дрібну і притягує ближче, по-дружньому потерши туди-сюди рукою по голові, що ледь іскри не пішли.- я пропоную тобі піднятися на той пагорб, на який ми дітьми любили лазити поки наші батьки тут відпочивали. Пам'ятаєш?

- ну, уривками. Якщо ти забув, то ми з тобою тут останній раз були років вісім  тому, а в мене швидка короткочасна пам'ять!

- угу, знаю,-на мить в очах з'являється сумна іскорка, але він швидко проганяє її блимаючими повіками,- але я тут був не так давно і там, я тобі скажу, стало ще гарніше ніж було, тому ноги в руки, парочку бутербродів у кишеню і гайда шукати пригод як у дитинстві. Чи ти вже зістарілася і не витримаєш перегонів хто швидше дійде на гору?- з викликом піднімає брову.

- я? Зістарілася? Пффф, та я тебе обжену і пережену, не сумнівайся, побачимося на вершині,- і пофіг, що бутерброди так і не складені, і дорогу я пам'ятаю так собі.

Колись ми на той пагорб підіймалися за хвилин двадцять, бо туди була добре протоптана стежечка і кущів оцих усіх було менше, але з часом стежка заросла якимись чагарниками й тепер, щоб туди пролізти, треба бути або гнучкою гірською кізочкою або дурепою, ну а так, як на кізочку я не схожа зовсім, то будемо знайомі... Янгельчук Дурепа Олександрівна.

-ні, ну з перегонами я явно переборщила,- бубню і продираюся через непроглядні хащі,- ну і де той спринтер, що першим мав бути на місці, навіть по дорозі його не чути. Отак вір йому, розвів наївну дівчину, а я тепер дерися крізь хащі неясно куди,- приповідаю сама до себе, бо ж зі співрозмовниками негусто тут, а мені ж їсти не дай, лиш побурчати.

Раптом ліворуч від себе чую "хрусь", а потім таку відбірну лайку, що я і в нашому кафе-барі не чула, від жодного клієнта, навіть у стані "несіть мене в люлю"

-Даня, ти там живий? Я сподіваюся, що це хруснули трухляві гілки, а не твої старечі кісточки?-підколюю його, а сама очима "блим-блим" шукаю його серед кущів. І таки знаходжу, лежить на спині, відпочиває напевно.-Якщо ти вирішив позасмагати, то місце невдале вибрав, та й сезон ще не той,- продираюся до цього нудиста лісового, бо він на мої підколи мовчить, значить щось неладне сталося,- що з тобою, вдарився, щось болить?

- я, напевно, ногу зламав,- приголомшує мене,-я собі ішов і хотів перелізти через цю корнаґу(1), а вона зламалася і тепер ось,- вказує на ногу в лещатах гілки й кривиться, напевно реально боляче.

- ну то про старечі кістки я мала рацію...Ой горе ти моє горохове, давай вибиратися звідси, добре, хоч не далеко відійшли. От тобі і посиділи, полюбувалися краєвидами з пагорба,- обов'язково бурмочу для годиться.