Пролог

— Ааааа, свободу, свободу папугаям, свободу папугаям! — скандую фразу папуги Кеші з давно забутого мультфільму і борсаюся, поки один... Козеріг несе мене на плечі до річки. А я ж плавати не вмію — піду на дно, як сокира.

 — Перната ти моя, боїшся пір'ячко замочити? — вловлюю його фразу крізь свое голосіння і смачно щипаю його за дупу, щоб менше триндякав.

 — Ссссс, — сичить від болю, а я потираю ручки в думках, бо ж збила трохи пиху. — Ну, ти сама напросилася, тримайся міцніше, ми пірнаємо.

І якщо ви раптом подумали, що він пожартував, то ви з ним ще взагалі не знайомі, бо він розігнався, як куріпка по зеленому полю, і шубовснув у воду разом зі мною. Я ледь встигла затримати дихання. 

— Ти... ти... — задихаюся більше від обурення, аніж від води в носі, коли ми разом виринаємо на поверхню. А ця дупа либиться на всі (ну, то поки) 32.

 — Та я тебе зараз втоплю тут, паразит ти недобитий! — луплю долоньками куди дістаю, ну бо ж заслужив. 

— Ну все, злюко, все, помилуй мене, я більше так не буду, чесно-чесно, — і дивиться на мене як у дитинстві, коли приходив у пісочницю і спеціально розчавлював своєю дупою мої пасочки. Що тоді, що тепер — у погляді розкаяння нема ані на піщиночку.

Б'ю його востаннє і показово відвертаю голову в інший бік, відкопилюю губу — так само робила тоді, коли чавив ті самі пасочки.

Отакі «покатулі» він мені влаштовує не вперше, і про моє вміння плавати камінчиком також знає, але ж кожен купальний сезон у нашому випадку починається однаково: він мене хоче втопити, я лупцюю його і згадую всі цікаві епітети, які ему підходять. А, забула уточнити, що це все я роблю, тримаючись за нього ногами і всім, чим лише можна, бо ж утонути, бляха, боюся. 

— Все, неси мене назад, бо я вже скоро холоднокровною стану і відморожу собі все цінне. Не ти потім будеш на тому страшному кріслі з розведеними ногами відлежуватися, — тицяю пальцем у груди, щоб не забувався. 

— Ой, ніби ти теплокровною колись була, сичиш на мене змійкою завжди, — бубонить тихенько, але я чую.

Складаю пальці «пістолетиком» і тицяю під ребра: 

— Питання, може, які будуть? Думай, що говориш, морячок, а то я можу і того, — притискаю пальці сильніше і ледве стримую посмішку, уявивши цю картину: я — Смурфик у ковпачку, і він — розчавить й не помітить, ну, Слон і Моська, їй-богу! — На корм рибкам, піу-піу! — здмухую «димок» зі своєї зброї й під його заливистий сміх топаю до своєї палатки.

Всім привіт, дорогі мої! 

Ваша Ягідка повертається до вас з новою історією, тому прошу чесний відгук у коментарях) 

Це історія про Данила — терплячого і цілеспрямованого добряка, який бачить Дарину і не бачить жодних стоп-кранів на шляху до її серденька, і Дарину — вибухову дівчину, якій «пальця в рот не клади — відкусить по лікоть». 

Що ж, друзі, з мене оновлення, а з вас — прочитання і чесний відгук. Готові? Полетіли!

P.S. Якщо когось лякає те, що книга в процесі написання і потім може стати платною, то не бійтеся — не стане, чесне авторське ☺️ Читайте на здоров'я 😍