Розділ 6: Серцю не накажеш

Ліна отримавши омріяну посаду, так раділа, наче вийшла лімітована колекція Ґуччі чи Прада, а от Петро загадав собі на день народження у подарунок від колег паливну картку для користування авто.

Ганна Іванівна, приїхавши в черговий раз у гості до доньки, залишилася у неї на декілька днів. Будучи набожною людиною, мама передала для Петра маленьку ікону св. Христофора та пляшечку свяченої водиці.

- Мамо, категорично, ні! – повертаючи у руки матері водицю, промовила дівчина! 
- Не переч матері! А роби те що звелено! Ти переживаєш за нього більше, аніж за себе, хоча він не вартий твоїх сліз та нервів.
- Мамо, досить. Так, склалося! Я не можу, ні бути з ним, ні бути осторонь. 
- А нюняти по кутках, ти можеш? От якби ти, його по справжньому кохала, ти б не задумуючись це зробила. 
- Яка користь, якщо він не глибоко віруюча людина.  
- Тим більше зроби, нехай, його охороняють усі ангели нашого роду.  
- Ох і вмієте, ви, мамо, докулупатися інколи до мене. Але ж ви і уперта. 
- Не вперта, а дбайлива. Так, доню, іди вже на свято а я тут попораюся по господарству у тебе. 
- У нас! Це твій дім! 

Галина, якусь мить ще розглядала доньку, яка була одягнена у вишуканій вечірній сукні, з мереживним верхом золотавого кольру. Над зачіскою Ксана не заморочувалася, а злегка накрутила свої кучері і підібрала по боках невидимками. Обійнявши маму, дівча поїхало святкування у готельний комплекс "Діамант" у м. Львова. Якась тривога сколихнула і без того слабке серце жінки, і вона прилягала на диванчику поряд з журнальним столиком. 

Місто, щойно добряче засніжило. На вулиці було -10 С°. Навіть дерева були наче одягнені у святкові шати. Це була найулюбленіша пора року Петра і передсвяткова лихоманка, завжди гріли душу чоловіку. Хоча його свято і завершувало круговерть днів народжень, але він відчував себе осбливим через різдвяну атмосферу. Приймаючи вітання, шеф пропонував, трошки побешкетувати перед застіллям, у сніжки. Нажаль останніми роками святкування  були не надто помпезними, через ковід та війну.  

Під час святкового застілля, уродинник узяв слово. 

- Колеги, друзі, я безмежно вдячний за вашу підтримку та комерційні проекти, якими ви ділилися зі мною. Нехай усі ваші побажання виконає мій ангелик. Дякую, за чудову ініціативу закупити корм для звіринця, ви, найкращі люди.  
- Так, любий – перебивши Петра, мовила Ліна, - ми, твоя опора, але давай не буде про сумне.  
Ліна обійняла чоловіка і прошепотіла. 
- Петрусику, не забувай про свій ще один подарунок – мене. 
- Кицю, а де це твій дядько? Якось не зручно виходить святкувати без нього. 
- Ти, правий, я його пошукаю, у фойє.
Ліночка граційно підвелася з-за столу, поправила багряну сукню на стегнах, змахнула рукою з дорогезним годинником, немов демонструючи, що її колеги, зовсім їй не рівня й гордовито наче пантера, і зникла х горизонту Петра.
Петро, підійшов до Ксани, яка весь вечір сиділа мовчки і промовив: 
- Сходиш зі мною на перекур? 
- Я? Я не палю! 
- Ходімо. – взявши жінку попід праву руку, промовив керівник. 
- Ну гаразд! 

На балконі у кінці коридору, Петро з Ксаною, перш за все добряче насміялися. А все тому що, їх охоронник Сергій, притарабанивши з собою, костюм Санта Клауса і мішок з подарунками влаштував для колег шоу програму. 
- Ти бачила, як він бісився, коли Ліна, забрала, віскі та мікрофон? 
- Алкаш, прости Боже! Але і ти, зараз не в кращій кондиції, пане уродинник. 
Петро, наче той лев у польті коли намагається спіймати свою здобич, притиснув Ксану до дверей балкону. 
- А пані не бажає, мене привітати, як годиться? А то все на сухо та на сухо. 
- Петре, ти, мене для цього покликав з собою? Знаєш, що, я йду. – жінка, намагалася відштовхнути його, але, Петро все ж палко поцілував її. 
- Кохана, - шепотів він. 

Жінку, вд несподіванки аж підкосило, саме тому вона обійняла Петра трохи спонтанно, але опанувавшт свій стан, Ксана рвучко завершила поцілунок.
- Петю, сприймай цю слабкість за подарунок тобі на усі різдвяні свята!
- Це ми, ще побачимо, мишко. 
- Петю, я ж просила мене так не називати. 
- Ти, така, спокусливогаряча, як злишся! 
- Відійди будь ласка, а мало не забуда – дівчина, витягнула з вишитого бісером клатчу флакончик з Водицею, - це моя мама тобі та дівчаткам оберіг передала, Йорданської води з наших країв. Використовуй розумно. 

Зайшовши в коридор, Ксана сперлася руками, об стіну. Дівчина вся наче світилася якимось золотим сяйвом, особливо це було помітно у її волоссі. Спокушене серце дівчини, мало не вистрибувало з грудей. 

Одягнувши шапку Санти, Петро усміхнувся та хотів піти за нею, але отримав відеодзвінок від доньок. Це була найкраща мить вечора, бачить щасливі очі Улянки та Оленки, які мило реготали над батьковою спробою вдати Санту.