Розділ 1: Дивна гостя.

На Миколая за старим стилем, у ТРЦ «Форум» все довкола так і закликало до святкового настрою. Прикраси, ялинки, гірлянди, дощик який переливався, штучний сніг з різноманітних видів матеріалів, десятки новорічної-різдвяних пісень різних народів світу. Це якраз той період коли християни, готуються до свят вечору, відвідують церковні меси, спілкуються з рідними та наповнюють світлом своєї душі, серця знедолених і тих кому не так пощастило бути у родинному колі.

У повітрі пахло мандаринами, гіркою кавою та штучним хвойним освіжувачем повітря, який додав особливого шарму трц. Ліна, яка з Софі, робила закупки у трц і собі придбала, такий додатковий атрибут свят. 

- Софі, я не знаю, чого ти, скиглиш! – буркотіла Ліна, вийшовши з чергового модного бутіку – Ми, приміряємо сукні на найбільше свято в році – Різдво.

- Я переживаю за Петра і дівчаток – жуючи яблучну пастилу, квапливо сказала Софі.

- Я також, - з придихом у голосі мовила Ліна, - але, я взяла рекламу у цих бутіках для нас, маємо відзняти контент. 

- Ходімо, але я нічого купляти не буду. У мене є 4 сукні у яких я прекрасніша за Клеопатру, якусь собі підберу, а кошти я краще задоначу на ЗСУ. 

Дівчата, відпрацювавши свої скромні гонорари, отримали знижку на дизайнерську сукню  українського бренду, яку купили у подарунок для Анжеліки.

У той же час у своїй хрущовській барлозі  Петро рахував гроші, які мав ось ось за декілька годин передати бандитам. Успішний головний аналітик еко.інспекції у м. Львові, 35річний Петро, був одружений і виховуває двох донечок Уляну та Оленку разом з колишньою тещею. Перша дружина Анжеліка, виїхавши на заробітки відразу вийшла заміж за підстаркуватого італійця Вінченсо. 

«Так є. Прийшов банківський переказ. Треба поспішати до Ксани.» - схопившись на ноги, подумав Петро. 

 У цьому помешканні вже не було жодної ознаки, Різдвяних свят. Тай Петро себе, відчував, у стилі скнари Скруджа з «Різдвяної пісні» Дікенса, а не звичайним батьком до якого мають приїхати донечки.

Тим часом у поїзді Червнівці – Львів, роздратована Анжеліка, через проблеми Петра, повчала доньок, що їх батько звичайна людина у якого бувають невдачі, але він їх любить, а вона це інша історія.

- Але ж мамо, за 5 дніі РІЗДВО! – промовила Уляна, - так не можна, йому зараз дуже погано.

- Так, Улька права якщо ми, його не підтримаємо, то хто мамо, це зробить?! 

- Мої ж ви, принцеси маленькі, як ви, любите про всіх дбати. Я обіцяю поговорити з вашим, батьком цивілізовано.

Тут двері купе відчинилися і провідничка спитала:

- Пані, не бажає, обрати, новорічні подарунки для близьких? – тримаючи в руках корзинку з крутими листівками, мовила стомлена жінка.

- Дякую, у нас все є.

- Чекайте! А тато? Мамо, аякже ж атмосфера свята та доброти, прошу.

- Так, дивіться, нам ось ту велику листівку з оленем у якого черевик запльонтався за ріжки і оту іншу блискучу з святим Миколаєм.

- А що тут пише? – взявши до рук листівку промовила, Олена, - Ой, вибачте, заберіть це. Ми не віримо у діда мороза, а лише у святого Миколая.

- Що мені принесли те і продаю, вибачте, за не коректність, не помітила.

- Ну гаразд. Ви, втомлені. Тримайте мандаринку і 100 грн. Дякую.

Анжеліка поглянула з несподіванки спочатку на своїх доньок, потім на провідничку і не знала, що на це сказати.

- За 35 хв, будемо у Львові! – зачинивши дверцята купе буркнула провідничка.

- Так, стоп, Улянко, заспокійся!  Пам’ятаєш, ми, готуємо татові подарунок на Різдво. 

- Знаю. Чекай, Олена, треба, дощик з вікна купе зняти та міні-ялинку запакувати.

Анжеліка, спостерігала, як її вже дорослі доньки, ладнають між собою. То сваряться і миряться, то жартують і потайки жаліються одна на одну.

«Виросли, мої лебідки, а я й не бачила коли».

У напівзруйнованому старому будинку на окраїні Личаківської, Ксана передала лихварю, клубок ниток з чистого золота.

- Ще з Совєтських часів бабця збирала, кажеш?

- Так, пане. Це все що я маю.

- Ну гаразд, але я такої якості золота не бачив. Жодних домішок, а ниточки такі тоненькі і невагомі, наче... – на якусь мить, лихвар завис не спромігшись підібрати порівняння.

- Наче, волосина.

- Саме так. 

- Дякую за співпрацю, щасливого вам, Різдва. 

Ксана ніколи так рвучко ще не тікала з «стрілки», так би мовити, як того разу.

Сівши у старенький москвич Петра, дівчина аж крикнула:

- Газу! Мерщій.