Янголопад

Янголопад

— Чи доводилося вам колись зустрічатися з янголом? Ось тільки не кажіть, що це дурниці.

— Янголи, вони там, нагорі, у своєму янгольському світі. А ми тут, на Землі.

— А допомагати янголові?

— Янголові? Так це вони повинні допомагати людям.

— Еге ж, насправді янголи сиплються з небес купами. Просто про це ніхто не знає. Бабуся казала, що коли падає поруч, треба йому допомогти, тоді він стане твоїм янголом-хранителем. Головне, не прогаяти момент, інакше пиши пропало — випарується і все життя буде суцільним лихом.

— Свєто, а як дізнатися, що це янгол? Що в нього? Крила-пір'я?

— Ні. Це все люди вигадали. Образи такі — мовляв, він білий і пухнастий, і з ним від щастя літаєш. Пір'я точно немає, перевірено. Я ж говорю, допомогти треба, коли впав. Мені як бабуся це сказала, я цілий рік допомагала. Іду, дивлюся, падає людина, я їй: вибачте, давайте вам допоможу. Так і знайшла.

— Правда?

— А то.

— Це Сергій, чи що? Він якраз білий і вихрастий.

— А хто ж іще?

— Заливаєш!

— Як хочете, можете не вірити. Хочете розповім?

— Валяй, все одно спати не хочеться.

Подруги, Альона та Аня, влаштувалися зручніше на дивані. А Світлана, укутавшись м'яким пледом, — навпроти у кріслі. Батьки саме ночували на дачі, тож можна було хоч цілу ніч проговорити.

 

— Так от. Я тоді ще зустрічалася з Владом. Ви його не знаєте. Він був супер, звичайно, але не янгол. Ми зустрічалися таємно, щоб ніхто не знав. Чому? Щоб ніхто мені не заздрив і не робив капості, бо я зустрічаюся з таким крутим хлопцем.

Можете хихотіти скільки завгодно. Я до нього тоді якраз їхала у гості. У нього власна квартира в центрі міста. Тато, може, і депутат, не знаю. Все таке розкішне, джакузі, одразу людиною себе почуваєш. Загалом усе було класно. Їду я якраз до нього, виходжу з метро, а тут якась жінка перечіпляється й прямо переді мною падає. Я їй, звичайно, дозвольте вам допомогти. Допомагаю підвестися. І бачу, що це моя викладачка зі школи — хімічка. Я їй кажу: добрий день, Тетяно Іванівно. А вона мені — привіт, Свєто, як поживаєш і таке інше. І просить мене показати, де найближчий туалет, бо її нудить. Чого нудить? Бо падати з неба несолодко.

Ага, дуже весело. Не вірите, що насправді було?

Відводжу її в туалет у Метрограді та й іду собі далі. А потім знаєте, що виявилося? Що наша хімічка, Тетяна Іванівна, загинула в аварії, одразу після того, як ми школу закінчили. Я не знала, дівчата сказали. Я її кілька разів зустрічала після цього. І щоразу як не зустріну – її нудить. Іду коридором в універі — знову вона. Допоможи, нудить, до туалету не добіжу. Уявляєте? Я бачу – кошик для сміття у кутку. Ось візьміть. Вона бере й у кошик. Ну, розумієте. А мені незручно піти. І страшно, і цікаво. Запитую, а ви янгол? А вона каже – ні. Я — провісник, а твій янгол уже прибув, але ти його проґавила. Що з Владом мені зустрічатися не треба, тому що через те, що я з ним зустрічаюся, вона у нас застрягла та ось так мучиться. Каже не їдь до нього і все. Я приїжджаю, а в нього перед дверима таке, як при блювоті.

Отож. Може й не вона.

Ну, загалом, коли наступного разу зустріла її, кажу: я вам дам пакет.

Ага, дійшла до того, що спеціально стала пакети для сміття із собою тягати.

Я вам дам пакет, кажу, а ви мені розкажіть, коли й де мені на свого янгола чекати та як він виглядає.

А вона мені Сергія описує. Я їй говорю: так, є у нас на курсі такий. І тут згадую, що було, справді. Торік, на стадіоні, він на мене впав. Я тоді ще коліно розбила. Пам'ятаєте? А хто за пластиром в аптеку бігав? Я його тоді відшила. Так придавив мене, думала, що ребра тріснули. Це потім він схуд – від переживань. У них там теж не все так просто. Місію вчасно не виконав — розчиняєшся, ніби й не було тебе ніколи. А виконав — залишаєшся людиною. Добре, що я додумалася допомогти йому. Сергій сказав, що я врятувала його від анігіляції. Як?

Коли ми ходили в похід до озера, пам'ятаєте? Після того ми й почали зустрічатись. Ви ще сиділи біля вогнища, а я пішла в намет. Лежала-лежала, думала. Заснула. Відчуваю, що хтось поряд сидить. А очі розплющувати не хочеться. Я спочатку вирішила, що це знову Тетяна Іванівна прийшла. Думаю, цього разу без мене обійдеться, не відкриватиму очі. Ліс навколо, пакета не треба. Відчуваю такий ніжний-ніжний дотик, ніби хтось по щоці пальцем проводить. Думаю, чого це вона? А потім він так сумно-сумно зітхнув і зібрався виповзати з намету. І тут у мене як щось стрельнуло. Я очі відкрила і все стало ясно. Я відразу зрозуміла, що то він, мій ангел.

Без ліхтарика? Авжеж. Стало ясно, наче в день. Ви не бачили як він світився.

Я тоді за руку його потягла і першою поцілувала. Він потім тільки зізнався, що та ніч була крайній термін. Він цілий рік намагався попадати мені на очі, але я його впритул не помічала. Янголи, щоб ви знали, поки людьми не стали, незаймані. І якщо його ніхто не покохає по-справжньому у той рік, як він упав на землю, він розчиниться. Ось я його й урятувала.

Тільки нікому не кажіть, це секрет. Сергій каже, що якщо всі знатимуть, то їм буде ще важче виконувати своє призначення. Уявляєте, адже люди різні, влаштують полювання на них. Ловитимуть замість охоронців. Тоді все – пиши пропало.

Чого мовчите? Моя бабуся майже так само з моїм дідом познайомилась.

— А Тетяна Іванівна?

— А що вона? Не приходила більше. Сергій казав, що провісники після виконаної місії теж стають янголами, але у новій оболонці. І навіть якщо вона й знову впала на Землю, то ніхто не впізнає, що це вона.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше