Глава 7. Дурнуватий інструктор

Олег повів Леру до невеликого дерев'яного будиночка, де, як виявилося, знаходився лижний прокат. Він замовив дві пари, наче сміючись з неї поцікавився, який колір полюбляє вона, попросив, аби їй неодмінно дали червоні: і лижи, і черевики, заплатив за всю цю амуніцію, допоміг Лері вдягнути добро та повів відразу до спуску.

- Ну що? Спускаємося?

От знущається, не інакше! Вона ледь допленталась ці десять метрів у тих чоботах, вони ж важкі, наче пудові! Попри те, що вже не вперше вдягала, ніяк не звикне до того, що вони такі незручні!

- Олеже, я ж казала тобі, що не катаюся на лижах. Я не вмію! Вдягаючи це все, - вказує на лижі, чоботи, окуляри, - я вважала, що ти виявив охоту побути інструктором!

- Я пам'ятаю. Але, подивися, тут звичайна стежка, нахил не більш тридцяти градусів. Цей спуск невеликий, а внизу плоскогір'я, майданчик перед крутішим схилом. Ти однозначно загальмуєш! Нумо, не бійся! У тебе все вийде!

Лера поглянула на нього, як на скаженого. Ні, в пансіонаті вона робила примітивні кроки на лижах протягом останніх декількох днів,  на дитячому схилі, і навіть не робила спроби серйозно навчитися. А тепер він пропонує їй взяти і відразу кинутися на спуск?! Нехай і нескладний, з нахилом не більш тридцяти градусів? Вибачте – посуньтеся вбік швиденько, вона на таке не підписувалася! Дарма взагалі зараз вдягнула ті лижі, повелася на розмови Олега. Це ж Олег! Він ні до чого серйозно не ставиться! А в неї доньці три роки, хто її буде виховувати в разі чого?

Тож Лера позадкувала, при цьому дорікнула цьому навіженому:

- Я щось чула про навчання, чи я помилилася?

- Леро, ти не навчишся, якщо будеш тупо робити маленькі кроки, на маленькому, дитячому схилі, як цьому вас вчать в пансіонаті. Треба вставати і їхати! Ази тобі давали там?

Вона механічно кивнула, ще не підозрюючи, до чого він хилить.

- От і добре, все інше справа досвіду. Вперед!

Лера не встигла й отямитися, як зрозуміла, що він штовхнув її і вона вже котиться вниз! Коли вона усвідомила, що їде на лижах вниз, не маючи ані найменшого досвіду спуску, згадувала «незлим тихим словом» і Олега, який зробив це, і якого вона точно вб'є, якщо тільки доїде вниз жива, і свого братика, через якого вона змушена була йти на цю прогулянку, і Невського, який звів її з цим божевільним збоченцем, і навіть того нещасного художника, до якого поїхала в той фатальний день, коли познайомилася з Олегом, дісталося навіть інвестору, до якого вона тоді так і не потрапила, правда Лера сама так і не зрозуміла, він тут при чому.

На інвесторі Лера зупинила свій перелік, який, напевно міг би бути значно довшим, стільки всього у ній вирувало, і зосередилася на тому, аби залишитися на ногах. Дивно, чому вона взагалі, досі все ще їде, а не котиться шкереберть вниз?! Далі Лера несамовито стала згадувати ті уроки, які отримувала в пансіонаті, однак виснувала, що це все не те. Ці пізнання не заходили настільки далеко. Почала діяти за допомогою якоїсь, незрозуміло звідки взятої, інтуїції. Зігнути ноги в колінах, тут повернути, тут відштовхнутися, тут присісти чи навпаки. На її подив вона настільки втягнулася, що навіть почала помічати те, що відбувається навколо. Лера бачила дерева, які пролітали неподалік від траси. Вона бачила сніг, що летить назад з під її ніг, інших лижників, що випереджали її, Олега, який, як виявилося, їхав праворуч від неї. Коли він зрозумів, що Лера його помітила, то підняв дві руки вгору, і показав, що все гаразд, у неї відмінно виходить.

«Щоб ти був живий – здоровий!» - подумала Лера, і відвернулася від нього, зосередившись на схилі. Рухи були плавними, їй навіть здалося, що вона дійсно вміє кататися на цих лижах.

Звісно, цей схил не був настільки довгим, в порівнянні з тим, як воно описане. Навряд чи він взагалі зайняв бодай три хвилини. Але передумати за цей час, вона встигла багато чого. Коли ж вони майже спустилися, Олег викинув новий крендель. Він підрізав її! Вийшов вперед і різко загальмував, звернув при цьому на її бік. Природно, що Лера не встигла нічого зробити і врізалася в нього. Вони впали разом.

Олег на сніг, Лера зверху на нього, як ще ноги-руки не переламали?!

Отямилась швидко. Вона скористалася тим, що знаходиться зверху і стала бити його по грудях.

- Ти ненормальний! Божевільний мерзотник! Псих! Поганець скажений! Паскудник! Як ти посмів, штовхнути мене?! Що ти взагалі собі дозволяєш? Негідник! Бовдур! Нечема! Зараза! Колода неотесана! Ведмідь товстошкірий! Невіглас! Взагалі розуміння не маєш, як поводяться нормальні люди! Геть здитинів, чи що?

Навколо них потихеньку збирався натовп, проте ніхто не ризикнув підійти ближче, ніж на десять метрів. Олег сміявся.

«Ні! Йому смішно!»

Запас слів вичерпався і Олег відразу цим скористався. Він перехопив її руки і крізь сміх вимовив:

- Ти, як я дивлюся, належиш до жінок, які вважають за краще бути НА чоловікові?

Якщо і припустити, що цю фразу він сказав не для того, щоб посміятися з неї, то це був найбільш ефективний спосіб зняти Леру з себе. Напевно, її щоки відразу зашарілися, вона фізично відчула, як вони запалали, відскочила в бік, сіла на сніг, опустила голову вниз, намагаючись не показувати, що руки, та що там руки, ноги... - все тіло труситься! Навряд чи взагалі піднятися зможе! Чи то від перезбудження, чи від адреналіну – вона не знала. Та й хіба не все одно?