Глава 6. Променад

Ніч, на диво, була спокійною. Лера ледь не вперше за довгий час виспалась, а на ранок навіть не могла б сказати, чи снилося бодай щось. Погода за вікном ясна-ясна. У вікно увірвалося яскраве сонячне світло. Виявилося, що вночі висипав рясний сніг. Він блищав на сонці. Він переливався таким сяйвом, що довелось на мить замружитись.

Лізок підвелася із задоволенням. Теж відразу збагнула вигоду свіжого снігу. Вони вже поснідали та йшли разом з нею коридором до кімнати Андрія.

- Мамо, а дядько Андрійчик хоч на санчатах мене покатає? – жалісливо поцікавилась дівчинка.

Лера поспішила її запевнити, що неодмінно буде все так, як вона захоче.

- А конячкою побуде бодай трохи? – з надією спитала мала.

- Звичайно, мила!

- А в хованки ми з ним пограємо? - з кожною ствердною відповіддю Лери, голос Лізи ставав все веселіше. Дівчинка відверто відчула, що зірвала Jackpot. Якщо вона взагалі могла б у свої три рочки мислити подібними категоріями.

Лера знов запевнила доньку, що дядько Андрій зіграє з нею в будь-яку гру, яку вона лише зажадає.

- А раптом…

- Все що захочеш, рідненька! - Лера навіть зловтішно посміхнулася, уявляючи собі мармизу Андрія. Адже таки доведеться гратися! 

- Це добре, - задоволено виснувала дитина.

Біля дверей до кімнати Андрія Лера постукала. Мовчання. Постукала ще раз. Тиша. Двері відчинилися  лише після третього разу. На порозі стояв Андрій, в одних трусах. Обличчя заспане, рот розтягується у позіханні і крізь нього він ледь зрозуміло промовляє:

- Господи, Леро, навіщо ти піднімаєш дитину так рано?! Тобі самій не шкода малої?! Тигриця якась, а не мати!

- Ти на годинник дивився? - "тигрицю" вона пропустила мимо вух, то все у рамках жартів одне над одним, та і Ліза йому сьогодні сповна відплатить. - Десята година! Чому ти досі в трусах, поясни мені, будь ласка? Я ще сорок хвилин тому подзвонила тобі і сказала, щоб ти одягався! Ліза мусить гуляти! Вона вже одягнена. Андрій, ну що ти собі думаєш?

Андрій схопився за голову.

- Пригальмуй, сестрице. Іди на свою свіданку, а ми з Лізком розберемося, правда, мала? Заходь, роздягайся.

- Ні, дядьку Андрійчику, мама мені сказала, що ми на санчатах будемо кататися. А як же можна кататися на санчатах в кімнаті? - оченята в Лізи великі, відкрилися ще ширше від щирого здивування.

Андрій подивився на Леру.

- Я не зрозумів, ти хочеш, щоб я ще й на вулицю з нею пішов? - здається, подібне відкриття несказанно засмутило братика.

- А ти як думав, Андрійчику? Забув, через кого я мушу зараз йти на цю «свіданку»? Нумо, вдягайся, негайно! У дитини повинен бути режим. А вулиця – невід’ємна частина цього режиму. Я даю тобі п'ять хвилин. Чекати буду на ґанку.

Лера, з Лізою за руку, пішла вниз. Олег вже чекав. Стояв, опершись на поручні. Як завжди, єхидно посміхався. Хоча, поголився з приводу такої нагоди. Навіть дивно, з чого б він це тим переймався? Але вдягнувся у лижний костюм. Ну так, це ж Олег! Що ще можна було від нього очікувати? Смокінгу? Ліза, побачивши його, вирвала руку і помчала до нього назустріч.

- Дядьку Олеже!

Він нахилився і розставив руки. Ліза ледь не влетіла на нього, мало не збивши з ніг.

- Привіт! А я сьогодні з дядьком Андрійчиком на санчатах кататимусь, - поспішила вона радісно доповісти йому.

Леру подібна реакція дитини зачепила. Вона знає його всього нічого, а кидається на шию, як до найближчої людини. Що відбувається?

- Я знаю. Твоя мама мені казала вчора.

Ще якийсь час вони мило обговорювали хто чим і з ким буде займатися, а потім Олег, скептично оглянувши Леру видав:

- Добре виглядаєш. Тільки знаєш, спідниця... не сильно зручно буде.

Лера глянула на себе зверху вниз. Нормально одягнена вона для прогулянки. Довга ледь не до підлоги спідниця у велику клітинку, куртка-пуховик до сідниць, шапка, чоботи…

- Чому це мені буде не зручно? – з підозрою в голосі спитала Лера.

- Для катання на лижах потрібен спортивний одяг, - немов дауну пояснив Олег.

Олег…

Лера стрималася і відповіла цілком стримано:

- Учора йшлося про канатну дорогу, а не про лижі.

- А я про лижі не встиг договорити. Ти ж побігла мерщій, - посміхнувся Олег. - Так що біжи, одягни що-небудь відповідне, а я з Лізком тут поки побуду.

Кілька секунд Лера дивилася на Олега, розраховуючи, що він зрозуміє, що не так. Тільки з Олегом цей номер не пройшов. Тоді сказала прямо:

- Олеже, я не вмію кататися на лижах.

- Я тебе навчу.

«І де тільки беруться такі незворушні?»

- Я попередила.

Лера пішла назад у свій номер. Переодяглася і спустилася вниз. На її подив, Андрій вже стояв поруч з Олегом. Вони про щось розмовляли, а Ліза все також висіла на руках в Олега. Ну залюбуєшся, до чого мила картина! Видавши всі цінні вказівки, що стосуються прогулянки з маленькою дитиною і попрощавшись з донькою, Лера спустилася з ґанку. Ліза старанно махала ручкою на прощання, Олег спустився слідом. Вони вже повернулися йти, коли Лера почула Лізини слова: