Глава 2. "А до тебе приходить зайченятко?"

Неймовірно!

От як вона могла устряти у подібне? Як воно сталося так, що дозволила йому увірватися у своє життя, в родину, порушувати спокій та рівновагу. Адже він робить це з першого дня їхнього знайомства. А, головне, всі навколо ніби не помічають його зухвальства!

Одягнувшись, ще якийсь час Лера дивилася на своє відображення в дзеркалі, а крізь причинені двері долинув голос Лізи:

- Ліза-дама, мила мамина доня, - коронна відповідь її дівчинки на питання про ім'я. Де вона це підхопила складно сказати, тільки подібна її відповідь кожного дорослого приводить у захват. Олег не став винятком.

- Ух ти! А мене…

Ще якийсь час, крізь закриті двері, Лера слухала як мило вони базікають, розвиваючи теорію можливих імен, прожитих років, планів на найближче майбутнє і проблем «великих» і «дурних». Як не дивно, ця невигадлива розмова розтопила Лерине роздратування. Точно кажуть: «Хочеш справити враження на жінку – похвали її дитину». Та тут справа дійшла до «зайця». Коронна тема номер два у її доньки. Лера кинула погляд у дзеркало, переконалась, що виглядає пристойно, та поспішила вийти до них.

Ліза сиділа в Олега на колінах, до нього обличчям, і з цікавістю проводила рученятами по його щетині.

- ...Ну, так, зайченятко. Маленьке таке, - вказує розмір, - а хутро в нього міняється!

- Ні. Не приходить, - Олег скрушно розвів руками, а сам щиро усміхався.

- Лізок, ти ж знаєш, що зайченятко приходить і приносить смаколики лише слухняним діткам, - Лера поспішила втрутитися, щоб Олег ненароком не зруйнував їй міф про зайця.

- А ти що неслухняний, раз до тебе він не приходить? - Ліза навіть проводити по щоках перестала, з такою цікавістю вдивлялася в його очі, немов саме в них ховалися всі відповіді.

Губи Олега ще ширше розтягнулися в усмішці.

- Я просто дорослий, а зайченятко ходить до діточок, - додумався підтримати дитячу історію товстошкірий ведмідь.

- Так, тобі не пощастило! - понуро промовила мала, та її личко відразу же засяяло. – Та нічого! Я з тобою поділюся!

Ліза умить зіскочила з його колін та побігла до холодильника. При цьому додала: «Це ж треба! Геть забула глянути!»

Лера сіла в одно з крісел, струснула з халата невидиму пилинку, поглянула на свого візаві.

- Культ зайця і слухняної дівчинки? – констатував Олег. – Зручно, правда?

- Так. Ніде правди діти, - спокійно відповіла Лера. – Дійсно зручно. Але, крім зручності це ще й радість дитині. Тож, вигода на двох…

- Відчувається рука бізнес-леді.

«Знову кепкує…»

- Це бабуся ввела подібний культ. Я лише підтримую.

Взагалі не зрозуміло, навіщо вона виправдовується? Тим часом Олег вирішив змінити тему:

- А ти не казала мені, що у тебе є дитина.

Здивував! Нібито їхні стосунки передбачали подібні розмови! Нібито вони бодай раз розмовляли відверто, ділилися найдорожчим! Та за ці півроку вона намагалася всі контакти з ним звести до мінімуму, аби не докучав. Це він, недалекий, не розуміє жодних натяків. Ані непрямих, ані відвертих! Лізе напролом, наче танк. Ось навіть зараз, навіщо прийшов? Чого домагається?

- Вибачте, забула відзвітувати, - уїдливо відповіла Лера. – А як же розвідка? Не доповіла?

Олег її уїдливість пропустив мимо вух, продовжив, наче все гаразд:

- Та ось, знаєш, чомусь про особисте життя Валерії Олександрівни, ніхто нічого не знає. Здається, що і немає його, цього самого особистого життя. Навіть дивно виходить. Свекруха, як виявилося – є, дитина – є, а особистого життя – немає. Де чоловіка поділа?

«Ні! Йому мало на сьогодні! Він знову вирішив познущатися з неї!»

- Тебе це не стосується! - відрізала Лера.

Встала і пішла за Лізою. Щось та надто довго перевіряє! О, а як же! Оно вже у ванній вода тече! Мабуть, уже вся по вуха у воді.

Так і було. Вода була на підлозі, мокрі рукави і волосся на голові.

Ліза обернулася, почувши, що хтось увійшов, випереджаючи питання, пояснила:

- Мамо, я вирішила і голівку помити!

- Навіщо?

- Ну... навіщо, навіщо... щоб вона не була брудна.

Лера вимкнула воду і взяла рушник.

- Давай витру твою голівку, а помиємо її ввечері перед сном.

Мала ще пручалася. Щось там пояснювала, доводила. Та зауваження, що від води бантики можуть стати не такими гарними все ж подіяло, і вона погодилась вийти з ванної.

Тут Лера почула, що грюкнули вхідні двері. Напевно, Олег пішов. Слава Богу! Ще не вечір, а він уже зник.

«Чого приходив взагалі?!»

«Її роздратувати» - сама собою з’явилася відповідь.