Глава 6. Дивні знаки

Так. Можливість самій попіаритися поруч з Олександром Невським, аж надто була схожа на казку, і, як годиться, нею і залишилася. Ну добре, принаймні, тепер вона з ним знайома. Теж непогано…

Можливо, якщо він не обуриться за цю її зухвалу відмову.

Лише зараз стала до кінця зрозумілою його поведінка, чому не говорив прямо про суть проєкту. Намагався підготувати її, переваги розписував. Теж вірно. Та все одно не вийшло. А, може, не варто було відмовлятися? Може, дійсно треба було хоча б поглянути на те, що вони зібрали, перш ніж казати «ні»? Та вони ж самі і години на роздуми не дали, вимагаючи негайної відповіді.

Ні! Все правильно вона зробила. Вона не може собі дозволити такої розкоші – йти ва-банк. Не може, та й не хоче. Ім'я – це найголовніше, що у неї зараз є і вона не стане ним ризикувати. Хіба мало, нормальних, несумнівних проєктів?

«Тихіше їдеш далі будеш» - народна мудрість.

А якщо вона все правильно вирішила, то чому ж сумнівається? Чому ця розмова не йде з голови, і щось не дає спокою?

Це, напевно, все через того Олега. Вважає, що якщо він не цікавиться грошима, то і всі навколо теж мусять поводитися так само. Безсрібник знайшовся! Взагалі він весь якийсь наче не з цього світу. Прийшов на ділову зустріч казна в чому! Так, Лера теж не ставить гроші на чільну позицію, але тільки в тому випадку, коли вони вже є. Чого про них тоді думати? Вона просто ними користується. Тільки тоді, коли вони в тебе є, ти можеш про них не думати і насолоджуватися життям, займатися тим, що тобі подобається, а не тим, що приносить ці самі гроші. Ось тоді і не треба йти ні на які компроміси.

Наскільки вона зрозуміла, то весь проєкт, це взагалі задум Олега. Вже надто ревносно він до її відмови поставився. Незрозуміло тільки, як йому вдалося Невського підбурити на подібне? Хоча, в принципі, що тут незрозумілого? Пан Олександр заможний, запаси має, зв’язки, капітали. Запнувся, піднявся і пішов далі. Ніхто і не помітить. У такій ситуації можна і попрацювати на просто імідж. Ось, мовляв, не тільки фінансово-вигідні проєкти робимо, ще й благодійністю займаємося. А їй, куди лізти в подібне?

Це була ніч вже наступного дня. Все ще лив дощ, а Лера все ще їхала додому. Хоча, ні. Не їхала. Вона сиділа в таксі, котре застрягло, не встигнувши від'їхати від клубу Невського і двохсот метрів. Водій мокнув під дощем, схилившись над капотом машини. Крізь нещільно зачинені двері Лера чула, весь його «багатий» словниковий запас.

Спочатку вона просто сиділа і згадувала розмову її зустрічі з Невським. Проте, просидівши в таксі з півгодини, і почала лексику пригадувати. Ну що за день, га?! Вона взагалі, потрапить додому чи ні?! Зрештою, Лера не витримала. Відкрила свої дверцята, і вдруге за добу вийшла під проливний дощ. Підійшла до водія і запитала:

- Ну, що там у вас?

- А, чорт його знає, чому вона заглухла. Я вже все переглянув, нічого не можу зрозуміти! – Лера сьогодні вже чула щось подібне. – Викликайте, напевно, собі іншу машину. Даруйте, що затримав…

- Дозвольте мені глянути?

У результаті вона була непевна, та все ж…

- Так, прошу, - відповів він зі скепсисом в голосі.

Лера трохи схилилася до машини. Було безглуздо на це розраховувати, та погляд мимоволі звернувся до того самого проводку.

- Це просто містика якась! – промовила вона за мить.

- Що-що? – видно, водій не розчув через шум дощу, хоча фраза була адресована не йому.

- Ви ось це бачили? – Лера вказала йому на цей злощасний провід. Штекер наче насміхався особисто над нею, телепався від подуву вітру, знаходячись за межами свого гнізда.

- Тьху, ти! – водій знов припечатав «смачним» словечком. - Мабуть, ви не повірите, але не бачив!

Якийсь час вони просто дивилися одне на одного. В очах водія відображався справжній подив. Потім він узяв цей провід, і вставив його в гніздо. - Півгодини стояти тут і в упор не помічати! Бува ж таке?

- Бува, - Лера казала це вже на ходу до машини. – Зі мною, з певного моменту, все бува!

Вона ненароком повторила про себе фразу, яку сьогодні сказав їй Олег: «Зрозумів, не дурень», куди вже ясніше?

Шофер сів на своє місце, і завів машину. Вони, нарешті, поїхали.

- Вибачте, за затримку, але я дійсно не бачив того проводу.

- Не хвилюйтесь.

- Ніколи б не подумав, що така дамочка, як ви, може розбиратися в машинах. Уже думав евакуатор викликати. А машина ж – нова! Ладно б там якась розвалюха була…

- Я і не розбираюся в машинах. Не знаю, ні що за провід, ні куди він підключається. Я втомилася і хочу додому.

- Секунда, і ви вдома. Я з вас навіть грошей не візьму.

***

Прокинулася Лера пізнім ранком. Воно й не дивно. Вона вчора... тобто сьогодні, лягла о пів на третю ночі. Чи вже правильніше було б сказати ранку? Як не дивно, настрій був бадьорим. Ранок подолав «містичний» наплив хмар. Приніс із собою не лише сонячне світло, але і гарний настрій. Лера була сповнена сил і жаги діяльності. Їхати в офіс прямо зараз необхідності не було, тому, вона, не поспішаючи, приймала душ та готувала собі сніданок.